| Люди | 2.11.12 р. |
У ДОБРОЇ ЛЮДИНИ Й КУРИ ЗОЛОТІ
Кожен із нас формує свою долю сам. Щаслива та людина, яка отримує задоволення від того, що робить у житті. 23 жовтня святкуватиме шістдесятилітній ювілей Музичук Микола Євгенійович, директор Ківерцівського центру зайнятості. І лише кілька років тому він почав займатися справою, до якої йшов із раннього дитинства.
Миколині батьки познайомилися на танцях, які влаштовував деревообробний комбінат. На той час молоді люди там працювали. Одружилися, а, коли сину виповнилося трохи більше двох років, батько поїхав служити Вітчизні аж на Кавказ. Після далекого краю Євгеній Йосипович повернувся до Ківерців. Усі свої трудові роки пропрацювало подружжя Музичуків у ДОКу. Яких би керівних посад не займав голова сімейства, він завжди був сумлінним та чесним: жодного хабара не взяв, жодної дошки, ретельно перевіряв лікарняні та путівки до санаторіїв. І зараз він у свої 83 роки не може зрозуміти, чому молодь постійно змінює роботу та чому хліб у сусідньому кіоску коштує дорожче, ніж на базарі.
Мати Віра Дмитрівна звикла до рухливого життя. Вони з чоловіком однолітки, але енергії має набагато більше. Зробила квітник біля хати, шість соток землі обробляє у Дачному. Нікого туди не допускає, все сама господарює. Просить сина Миколу тільки позвозити врожай до льоху, бо її транcпортом, велосипедом, буде довго та незручно.
Майже півстоліття Микола Музичук дружить з нашою газетою. У 1967 році при вступі у партію було обов’язковим виписувати якусь газету. І хлопець вибрав "Молодого ленінця" (нині “Віче-інформ”). А 1978 року Микола познайомився із молодим письменником Василем Простопчуком, який щойно зайняв посаду редактора улюбленої газети. Відтоді вони стали хорошими приятелями. Ось уже 45 років родина Музичуків передплачує ”Віче”.
– Я разом із внуком Дениском починаю читати газету із 15 сторінки, – розповідає Микола Євгенійович. – Всі кросворди і шаради розв’язуємо! За видом своєї діяльності люблю читати статті на соціальну тему.
У службі зайнятості Ківерцівського району пан Музичук працює з 2004 року. А до того був нелегкий період керування рідним містом. Мером Ківерців він був у час становлення незалежності, коли щодня як не мітинги, то пікети, збори…
Зараз Микола Євгенійович задоволений колективом, який працює разом із ним:
– Я залучив до роботи молодих енергійних людей. Вони обізнані із законами та питаннями соціального захисту населення, вміють спілкуватися з людьми. Бо до нас приходять різні за віком безробітні і до кожного потрібно знайти підхід.
Цього року Ківерцівський центр зайнятості працевлаштував близько 1200 осіб району, п’ятсот з яких були тимчасово задіяні на громадських роботах, триста отримали другу освіту, а сорок три людини пройшли початкові курси підприємця і готові зайнятися власним бізнесом.
Як і всі люди, Микола Євгенійович, окрім роботи, має інші інтереси у житті. Спочатку він захоплювався полюванням на кабанів у північних районах Полісся. Але після травми хребта закинув рушницю і знайшов себе в іншому. Два роки тому в обійсті Музичуків завелося чимало рідкісної та цікавої птиці.
– Мій батько тримав голубів, – розповідає господар. – Я з дитинства йому допомагав і дуже хотів продовжити цю справу. Але життя повело іншою дорогою. А от недавно потрапив на виставку птиці і загорівся!
Пан Микола побудував спеціальні клітки для своїх улюбленців. І, щоб поповнювати їхні види, кожного місяця їздить на виставки до Тернополя. У Ковелі, на одному з таких заходів, він познайомився з Ігорем Сосовським, рожищенським ветеринаром, який давно розводить птицю і може її полікувати. Тому поради й консультації Ігоря завжди приймаються із вдячністю.
Гордість господаря – золотий та срібний фазани. Батьківщиною цих видів є Китай. У Європі, де ці птахи легко акліматизуються, їх можна утримувати як у вольєрах, так і у дворі. Вони вирізняються витривалістю, добре поїдають різні корми, винищуючи в садах і городах безліч шкідників. Золотих фазанів називали колись золотими курми. Самці красуються золотаво-червоним оперенням, що відрізняє їх від інших птахів. Особливо ж виділяється густий чуб з яскравого золотисто-жовтого пір'я. А срібний фазан має широку та довгу чуприну з ниткоподібного пір'я чорного кольору. Шия, спина, верхня частина крила і хвіст – білі з вузькими коричневими лініями. Дзьоб – солом'яного кольору. Розводять фазанів тільки з декоративними цілями.
Ще у пана Музичука налічується більше 10 порід курей:
– Дружину за яйцями у магазин посилаю, бо домашні курячі всім роздаю, – сміється Микола Євгенійович. – І жодної птиці ще не зарубав. Якось рука не піднімається. А ще тримаю голубів – як і хотів у дитинстві. Більше 20 видів назбирав! От прийде внук Дениско і давай мою птицю годувати. Ціле літо провів біля курей та голубів. Я йому за допомогу подарував кімнатних перепілок. Ото дитина тішилась!
Лариса Федорівна, дружина, спочатку не розділяла захоплення чоловіка, а тепер є старанною помічницею. Тож бажаємо родині Музичуків, щоб ряди їхніх пернатих улюбленців поповнювались. А пану Миколі до його ювілею весь колектив нашої газети зичить добробуту, здоров’я та всіх благ!
Інна МЕЛІХОВА
Фото автора
Джерело: інформаційний портал «Віче-інформ».
Коментарі
Увага! Редакція сайту не несе відповідальності за висловлювання користувачів сайту, залишені ними у коментарях. За зміст коментаря відповідає його автор.
Ще нема
КОМЕНТУВАТИ
Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.