Олександр БОВКАНЮК:
"Я хочу жити так, як я хочу. І я так живу!"
Дуже люблю свою роботу!
- Мій життєвий принцип такий: робота у мене понад усе. Я дуже люблю свою роботу.
Маю три освіти. За плечима училище культури, педагогічний інститут та Рівненський інститут культури, економічний факультет. І коли закінчував останній, мені запропонували працювати в нашому казначействі. Пішов на стажування і пробув з 8 до 12 год. Спитав:
- Миколо, це щодня так-от, біля комп'ютера?
- Так.
– О, ні, Миколо, я більш не прийду. Це не моє. Вибач мені, - кажу, - …це не моє…
Але разом з тим сьогодні ця освіта мені дуже допомагає в роботі, все-таки маю якесь "поняття" в бухгалтерії, а для директора це дуже важливо. Значить воно мені не завадило…
…Я непосидюча натура, сам не сиджу й іншим не даю спокою.
…Сім років не був у відпустці. Йду, пишу заяву… йду у відпустку, але все ж лишаюсь на роботі. Лише три дні вирвався на Світязь, а цього року - тиждень на море. Робота, робота, робота… Такий вже є.
Взагалі то я живу роботою, днюю і ночую тут. Я вмію це. Я просто це дуже люблю.
Колектив у нас хороший.
…Колектив зібраний по частинках мною, наперекір відділу культури. Мені дуже тяжко було. Навіть стояло питання про те, щоб не приймати, категорично не приймати на роботу. Ділив, говорив дівчатам: - Беру вас обох, тільки.. не дам по ставці – а по півставки. Така ситуація. Таке було, знаєш.
Про Лілію Форсюк… Її забирали в Теребовлю. Я не відпустив. Шкода, вона прекрасний фахівець. Сама ківерцівська. Нині маємо прекрасне тріо "Журавлина", яке знане в цілій Україні. А буквально через півроку так сталося, що нам добавили посаду, і зараз вони мають по ставці.
Сашу Шульського, це ж талант, талант даний від Бога. Як почув перший раз, його треба нам! Він з Берестяного. Приймав молоко, їздив по селу і був в церкві старостою чи дяком, прислужував. Він вже розведений був на той час. І скільки я його вмовляв: "Сашо, ну для чого тобі це село, ну мати такий голос, такий талант. Ти що?!" Зараз сам дивується: і чого я так довго не хотів іти. А де я буду жити? Але склалося так, що знайшов дівчину в Ківерцях, одружився, купили хату, має синочка...
Миколу Скубія також я знайшов. Закінчив училище, рік ніде не працював. Запросили мене членом журі в школу… "А хто то є?" – питаю. Кажуть: "Вчитель музики з Хорлуп". На другий день дзвоню в школу: так і так, мені вчителя музики. А його зараз немає, подзвоніть до його хресного, вони поряд живуть. А хресний виявляється Пахолюк, оцей бородатий, той що з приймаків…
- Сашо, я тобі могорич ще поставлю, тільки забери його з села, щоб він тут не пропав. Зараз він незамінний в нас у колективі…
- Який Ви є?
- Я занадто добрий. І занадто відвертий. Від цього і страждаю, тому що сьогодні світ жорстокий, не можна бути відвертим, а я, що думаю, те і говорю, незважаючи на те, чи це голова адміністрації, чи облдержадміністрації. Я так роблю. Так живу.
Як прийшов сюди, в цей будинок – зал обшарпаний. Ходив-ходив, нічого не допомагає. Беру фотографую і до голови облдержадміністрації, тоді Француз був. Мене з роботи ледь не звільнили…
- Яке ти право мав?!!...
- А я скільки можу ходити! Я не для себе це роблю, а для людей!
Але Франзуз дав вказівку того ж дня. Наступного мене викликали, дали 20 тисяч, і поїхав в Київ замовляти тканину. В Ківерцях домовився, щоб дешевше, і дівчата з Будинку побуту пошили чохли, а ми власними силами обтягнули зал. Робили на совість. Дасть Бог, буду робити чи ні, на мій вік цього точно вистачить. Хто заходив, казав: "Оце зал! Оце можна сісти".
Ота відвертість та прямота вона часом і заважає. І думав вже - не буду! Оце зробив, не буду! Хай собі, як хочуть. І що? Але проходить час… Ай треба! Треба газ підвести, треба світло підключити - це ж нерви, але я його зробив.
Пам'ятаю, газ підвести, центральну трубу… До того працівників своїх дістав, що "ми не підемо це робити!". Мороз. Беру сам лома, лопату, і товчу, і б'ю. Вони подивилися і приходять… всі…
В цьому році так само, засипаємо ці фонтани, хочемо зробити.., скільки ці ями будуть?
Люди почали писати, приходять до мене, я пояснюю: "Зрозумійте, 16 років вже вони бездіють, все зогнило, стік засипали побудували гаражі, городи. Практично вже його ніхто не відновить". Хочеться зробити гарно. Домовився із Жгутовим, землю почали возити, а тут Грицюк має приїхати на зустріч з депутатами, земля лежить, Манько дзвонить, каже треба землю прибрати! Я до своїх, а вони мені скандал – ми не гружчики! І ти думаєш що?… Взуваю чоботи, беру лопату і йду. За мною костюмер, техпрацівниця, і ми кидаємо. Ті всі подивилися: бухгалтерія закриває бухгалтерію - за 40 хв ми ту землю вкинули. Вийшли всі…
Я розумію людей, я теж не "гружчик", у мене 3 освіти, але зробити треба… Ось і все.
- Руки опускаються деколи? - Так. - І що робите? - Дзвоню до друга, і сидимо за столом до 2-3 години ночі… І він до мене, вибач, матюком: ти …….. стільки зробив і ще звертаєш увагу!
Був такий випадок, що все… йду завтра розриваю контракт! Не хочу працювати. Всі невдячні… Не хочу нічого…
- А крім роботи?
- Люблю дуже ліс, люблю по гриби ходити… і найголовніше, що люблю… Моє хоббі, ось бачиш… (вказує на безліч вазонів у кабінеті)… в мене таке саме дома. Я дуже "помішаний" на квітах і вазонах. Якщо заходжу в квітковий магазин…, як ідемо в Луцьку, то мій заступник починає мені зуби заговорювати, коли проходимо повз квітковий магазин. Кажу: "Я розумію, це щоб я туди не зайшов. Я туди не зайдуO!".
І якщо взяти ці вазони, то кожен має свою історію. Ось цей (це я його останнім купив), вже виріс на 20 см. Він стояв 2 місяці в "тридцятці", я зайду, подивлюся - 120 грн(!)… Я ходив до нього через день. І купив. Тут багато подарованих вазонів. Але і багато купив. Тут гроші не грають ролі. От мені сподобається - і все…
…Я з ними розмовляю. Сталось так, що я два тижні був у Києві, та коли приїхав, то перш за все пішов у будинок культури. Заходжу в кабінет: "Мої рідненьки…, мої дорогенькі…". Хлопці кажуть - ну, взагалі здурів.
- Ви щасливі?
- В деякій мірі так. Чому? Маю улюблену роботу, маю прекрасну дружину, яка мене підтримує в усьому. Я прийду в 2 години додому, вона розуміє, що був на роботі. До мене приїхали друзі, приходжу додому в час ночі, вона вже спить… Встане, приготує на стіл бо знає, що приїхали друзі. Настільки мене розуміє… Якщо дуже зайнятий, дзвонить на роботу, може тобі щось принести? А найголовніше – вона мене дуже любить. Тому я щасливий. Маю прекрасного сина (далі довга розповідь про сина і його успіхи).
- Про друзів
- Вони мене дуже підтримують. В мене хороші друзі, настільки,… якщо мені треба в 2-3 ночі - нема проблем. Але разом з тим, якщо їм треба, то вже однозначно… В мене дуже хороші друзі. Вони мене люблять, і я їх люблю.
- Про жінок
- Про жінок… (посміхається). Скажу відверто: люблю все гарне. Розумів, що я не Ален Делон, але в мене завжди було багато шанувальниць. Завжди. Я ніколи не дивився на вроду. Але в мене все життя були дуже гарні жінки.
Люблю струнких. Люблю охайних, акуратних. В першу чергу, в жінках ціную порядність. Врода, обличчя для мене не відіграє ролі.
…Ідеальних людей не буває, всі люди грішні, і я грішний. В житті трапляється все...
- Звідки посмішка? Мені дуже багато задають це питання. Напевне, Бог мене таким створив. Не вистачило шкіри на зуби, а все пішло на великий нісO.
- Дуже люблю одяг. Гарний одяг. Якщо мені сподобається річ… О-о-о! я собі її куплю! Люблю одяг такий, ну, не як у всіх. Кофта, приміром, щоб не купувати на ринку, як у всіх, сам роблю ескіз, замовляю, і мені її в'яжуть.
Про духовні пошуки… В мене спочатку не було ніяких релігійних переконань, коли приїхав у Ківерці, жив на квартирі у дуже набожної жінки, вона, певно, і долучила мене до церкви. Почав читати… і з часом мене обрали в церковну 20-ку, багато років ходив, в той час не можна було, ми і вінчалися в 12 годин ночі. Але коли бачив ті обставини, що діялись в церкві, мене щось відштовхнуло.
Почались в будинку культури євангелізації віруючих, я ходив. Мені сподобалось. Цікаво розповідають, вивчають досконало Біблію. Дружина пішла перша, а потім десь років за чотири і я. Побачив, що більш праведніше там. Прийняв хрещення. 5 років пробув. Я і зараз вважаю себе бабтистом, просто вийшов з тієї церкви. Адже з часом побачив, що і там… маски… Я чогось відійшов від того. Вірю в Бога, їжджу в Луцьк, часом тут ходжу, де "на хаті" читають Біблію. Я дуже людина прямолінійна, говорю в очі, а не всім це подобається.
Вирішив для себе так: правди на землі немає… Правда одна-єдина буде там, у Бога. Я вірю. Молюся, дякую за все, що мені в житті вдається. Ну… десь іти, бути записаним, я просто вже не хочу. Я хочу жити так, як я хочу. І сьогодні я так живу...
Про депутатство….
- Не знаю як я туди потрапив, і чому.
…Люди сьогодні купляються на різне. І коли прийшов другий термін, мене дуже багато агітували, щоб все-таки йшов. Ні. Я побачив… це все. Повторюся, я не корислива людина і не вмію брехати. Те що є, те є.
Все робиться так, як влада захоче, депутати це … покричать покричать, а вирішує все виконком, а там люди свої. Тому я не захотів, просто не захотів…
Про місто… Нині Ківерці для мене рідне місто. У березні вже 25 років, як тут живу. Коли прийшов сюди на роботу, дуже плакав. Хотів у рідний Ковель, але там місць не було, і мені порадили йти сюди, і зараз не шкодую зовсім. Вдалося щось зробити, люди мене знають, люди поважають. Тому рідне.
- Як написано: вдовільняйся тим, що маєш. Вистачає всього. Хотілося б, щоб було більше добріших людей, щоб не заздрили один одному. Мені дано одне, тому інше… Ось і все.
- Життєве кредо: чесність, порядність і відвертість, за що і дуже страждаю.
- Сильна риса характеру: наполегливість. Якщо я хочу, то досягаю.
- Власний недолік: мягкохарактерний.
- Улюблена книга: твори Павла Загребельного.
- Фільм: як не смішно, але люблю мелодрами. Дуже люблю серіал "Династія". Найперший серіал, що вийшов "Рабиня Ізаура"… я був в захоплені. Сидів і плакав. Ну-от люблю. Не люблю жорстокості.
- Співак: Анна Герман.
- Страва: Холодець. І дуже люблю щавлевий борщ, особливо, якщо сам готую,… торти печу сам.
- Про кохання… Його ніколи не вистачає… Вірю: кохання є, існує, і навіть сильне.
- Секс. Люблю секс, але щоб ніжний, лагідний.
- Алкогольний напій: шампанське.
- Тварина: дуже люблю корів. Вмію і доїти.
- Дивацтво: є дар - розуміюся в людях. Просто гляну - і бачу.
Володимир ДУЖИЧ.
25.11.2007 р.