НАЙВАЖЛИВІШЕ

АФІША

МІСЦЕВІ НОВИНИ

НОВИНИ

ЧУТКИ

Через власні помилки та недопрацювання т.зв. мер намагається "викручувати руки" директорам шкіл?!

У одній з груп ДНЗ №2 неадекватно ставляться до дітей? (+ коментар) Але чи все так однозначно?

Cуддя Ківерцівського райсуду знову отримав квартиру?! (ОНОВЛЕНО)

Переглянути
більше чуток >>>

ПРИЙШОВ ЧАС продукувати нові думки
та ідеї, здобувати знання, отримувати навички,
гуртуватися, будувати плани, створювати
проекти та втілювати все це у життя

Вибране із чату з Сашком Положинським на сайті «Главред».

Ivanna Trofimchuk: Що для Вас є сенсом життя?

Олександр Положинський: Для мене сенсом життя є отримання задоволення від цього процесу. Немає задоволення від життя – немає сенсу жити. Однак людям, які не мають достатньо життєвого задоволення, я раджу не псевдозадоволення, як то наркотики чи алкоголь, не суїцид, який декому здається єдиним правильним життєвим виходом, а пошуки, зміни, подорожі, спілкування, емоції, улюблені справи і багато чого іншого позитивного, що здатне подарувати наше життя. Треба лише вірити в себе і в свої мрії. Тоді маєш всі шанси бути щасливим.

polit_ua: В Раді були Руслана і Вакарчук, тепер – Повалій... Чому Ви не спробуєте себе під куполом парламенту із Вашою активною громадянською позицією, розважливістю та мудрістю? І, взагалі, по-вашому, чи залишається наразі ВР справжнім парламентом? Дякую за відповіді.

Олександр Положинський: Як від Руслани з Вакарчуком колись, як від Повалій зараз, як і від мене, якби я там з якогось дива опинився, у Верховній Раді користі немає і навряд чи могла би бути. Та й від самої Верховної Ради користі немає ні Україні, ні українцям, за винятком тих, які у тій Верховній Раді засідають, та наближених до них. Мені здається, варто дбати не про те, щоб запхати кількох порядних людей до існуючої, переважно непорядної, Верховної Ради, а про те, щоб змінити систему державної влади, та й взагалі державного функціонування в Україні. А це значно складніше.

Smilik: Олександре, що ви думаєте про скандал із російським телеведучим та актором Іваном Ургантом, а також про ініціативу "Свободи" заборонити йому в'їзд до України?

Олександр Положинський: Я думаю, що доки Іван Ургант є популярним в Україні, забороняти йому сюди в'їзд – це абсурд. Так само я не бачу нічого надзвичайно скандального у його недолугому жарті. Ну, хто з нас часом інколи не ляпне якусь дурницю? Однак, якщо ми пригадуємо, після цієї "ляпнутої" в ефірі дурниці аудиторія гучно реготала. Крім того, цю програму дивилася велика кількість людей, і ніхто після жарту Урганта, напевно, не вимкнув телевізор. Моя порада: не подобається вам Іван Ургант і його жарти – не дивіться програм з його участю, ігноруйте фільми, не відвідуйте концерти. А робити з цього бурю в склянці води, вибачте, трохи смішно. Давайте створимо таку Україну, в якій мегапопулярними будуть прекрасні українські телеведучі, українські жарти будуть смішними і доречними, а всі гості та заробітчани ставитимуться до нас із повагою.

slov13: Ви досі не хочете "бути героєм України"?

Олександр Положинський: Чим далі, тим не хочу все більше й більше. Хто захоче бути героєм країни, якою керують бандити та олігархи? Я – ні.

polit_ua: Олександре, Ви нерідко берете участь у різних акціях, наприклад, на підтримку Павличенків. Скажіть, на Ваш погляд, чи дають вони хоча б якийсь результат, чи зважає на них влада, чи змінюється реально щось у країні?

Олександр Положинський: Думаю, що всі ці різноманітні акції не мають сенсу, доки вони не є достатньо масовими та регулярними. Знову ж таки, як ми вже знаємо з власного досвіду, навіть наймасовіші акції протесту не мають жодного сенсу, якщо їхні учасники не знають, що і як буде далі у випадку, якщо акції виявляться успішними. Кожного разу коли я беру участь у таких акціях, я сподіваюся, що роблю малесенький крок до створення в Україні справжнього масового громадянського руху, який творитиме нові ідеї та народжуватиме нових справжніх лідерів. Поки мої надії не справджуються, але й не втрачаються. Я продовжуватиму боротися, поки відчуватиму сили та наснагу. Чого і вам бажаю.

Kateryna: Якщо порівняти себе із Олександром Положинським 10 років тому, які основні зміни Ви у собі відзначили б? До чого почали ставитися простіше, а до чого – навпаки?

Олександр Положинський: Простіше почав ставитися до свого віку. Навпаки – до зайвої ваги, якої я за десять років набрав чимало. Загалом, великих змін у собі не відчуваю, за винятком цілком закономірного здобуття певної кількості життєвої мудрості та досвіду, ну, і рухатися став трошки повільніше.

Vlad_y: Хто, на Вашу думку, Сашко, є обличчям української популярної музики? У двох номінаціях: 1) як автор текстів та музики і виконавець в одному обличчі, 2) як виконавець, але української музики. Цікава Ваша думка як музиканта.

Олександр Положинський: Перший, мабуть, Славко Вакарчук. Друга – Ніна Матвієнко.

Альона Ліпша: Часто влітку на Світязі відпочиваєте? Хотілося б переїхати в рідний Луцьк? Плануєте записувати нові пісні на патріотичну тематику?

Олександр Положинський: Не часто. Частіше буваю на інших волинських озерах та річках. В Луцьку я останнім часом живу більше, ніж у Києві. А щодо пісень на патріотичну тематику – то я їх завжди планую записувати, але не завжди це мені вдається. Давайте не будемо говорити про плани, щоб не смішити Бога.

Гриня Нелийвода: Кого востаннє відкрив для себе, музику яких гуртів? Який фільм, перегляний тобою останнім часом, вразив? Що в останній час прочитав, яку книжку?

Олександр Положинський: Нова музика останнім часом тішить все менше і менше. З усього нового, що я почув за останній час, найцікавішими для мене виявилися нові альбоми знаних корифеїв, наприклад, "P.O.D.", "Smashing Pumpkins" або "Skunk Anansie". Фільм, з нових, єдиний, на який я сходив у кіно двічі поспіль з часів першого "Міцного горішка" – "Джанго". Прекрасний кривавий фільм. З більш змістовних – останні півроку рекомендую "Рудий пес" або "Інгліш Вінгліш". Традиційно люблю згадувати "Трасу 60". Зараз читаю "Білу гарячку" Яцика Гуко-Бадера – вражає. Як то кажуть, відкриваю для себе сучасну Росію. І щоб відкинути можливі упередження, скажу: зовсім не тішуся від того потоку негативної, часто страшної, інформації, яку зустрічаю у цій книзі. Але раджу почитати.

slov13: Як Ви відреагували на звільнення Луценка? Чи зможе Луценко підготувати вулицю для нового Майдана? І яким має бути цей новий Майдан?

Олександр Положинський: Не знаю, чому його раптом звільнили, але підозрюю, що звільнили його не просто так. В Юрія Луценка як у політика і як у людину слова я не вірю з вересня 2007 року, коли відмовився продовжувати брати участь у передвиборчому турі Нашої України – Народної самооборони. Я занадто багато обіцянок Юрія Луценка чув на власні вуха і занадто мало виконаних ним обіцянок бачив на власні очі. Можливо, Луценко і здатен підняти певну кількість людей на якісь акції, але не завдяки власній харизмі чи надзвичайним здібностям, а на гроші спонсорів. Така моя думка. Як завжди дуже хотів би у цьому своєму упередженні помилятися, але поки що мені це рідко вдається. На жаль.

Щодо нового Майдану – вважаю, він нам більше не потрібен. Прийшов час клопіткої цілеспрямованої, часто нудної й на перший погляд малоефективної праці: продукувати нові думки та ідеї, здобувати знання та технології, отримувати навички, виявляти себе та близьких собі людей довкола себе, гуртуватися, створювати осередки і мережі, будувати плани, створювати проекти, розробляти схеми та втілювати все це у життя. А того Майдану, який ми пережили, ми вже не повторимо, та й не треба. Це прекрасний шматочок нашого життя і нашої історії. Але час творити нове.

Katyakupko: Крім своїх пісень, яким виконавцям віддаєте перевагу? Чекаємо вас у нетерпінням у Чернігові скоріше. Ваша "божевільна фанатка".

Олександр Положинський: У Чернігові були зовсім нещодавно з великим сольним концертом. Думаю, поки Чернігову цього досить.

Щодо українських виконавців, яких люблю послухати, то їх є дуже багато. Щоправда, в когось це одна-дві пісні, в когось – кілька або всі альбоми. З відносно нових відкриттів для себе можу відзначити луцький "Фіолет", київську "Гапочку", закарпатський "Рокаш". Дуже люблю дебютний альбом Арсена Мірзояна "Ґудзики" – з нетерпінням чекаю другого. А так, слухаю дуже багато різного, популярного і не дуже.

Гриня Нелийвода: Сашко, Ви граєте у футбол, а чи любите дивитись його по телевізору? У комп'ютерні іграшки граєте?

Олександр Положинський: Часом дивлюся, але, як правило, коли потрапляю на нього випадково. Зазвичай наш футбол мене мало тішить, тим ціннішими бувають випадки прекрасної гри наших футболістів. За останній час дуже потішила гра української збірної з поляками. А так, більше люблю спостерігати за грою і прогресом тих команд, в яких переважну більшість гравців складають українці. Приємно, що такі команди в нас є, і вони помітно розвиваються.

В комп'ютерні іграшки часом граю, але для мене це процес не азарту, а психологічного розвантаження та медитації. Як правило, граю в не надто динамічні стратегії.

Katyakupko: Привіт, Сашко. Була з братом на вашому концерті в Чернігові. Шалені емоції отримали, щиро дякую вам! З концертами у яких країнах ви вже побували? Як реагують іноземці на "мову солов'їну"?

Олександр Положинський: Фактично за межами України ми концертуємо мало, більш-менш регулярно буваємо лише в Польщі, але також переважно на концертах, які організовують українці. Рік тому поляки відмінили наш концерт на фестивалі у Любліні через те, що в нашому репертуарі є пісня про УПА. Тож, мабуть, поляки реагують не надто привітно на нашу "мову солов'їну". Однак концерт у Гданську, який ми відіграли в листопаді минулого року, був дуже масовим та приємно емоційним. Сподіваюся, що серед тієї привітної аудиторії були не лише українці.

Mrrna: Cашко, тут вже всі не знають, що й думати: коли вже нарешті одружишся?

Олександр Положинський: Сам не знаю, що й думати. Чим більше думаю, тим менше хочеться одружуватися. Мабуть, все вирішить сама доля без моїх непотрібних обдумувань.

Ірина Калашник: Що, на вашу думку, українські політики мали б зробити для розвитку української музики?

Олександр Положинський: На мою думку, українські політики могли би всі дружно якщо не застрелитися – на це надії мало, то хоча б піти з політики – на це надії ще менше. Насправді, якщо не жартувати, а говорити серйозно, не від політиків залежить стан української музики. Звичайно, мені, як людині, яка українською музикою і займається, і переймається, хотілося б, щоб українська держава різноманітними протекціоністськими заходами допомагала українським музикантам виживати в боротьбі з потужними навалами східного і західного шоу-бізнесів. Але, насамперед, все залежить від людей: поки люди любитимуть, цікавитимуться та підтримуватимуть морально і матеріально українську музику, вона житиме і розвиватиметься. Однак, коли українські музиканти, виходячи на сцену, відчувають відсутність інтересу до своєї творчості, якщо на їхні концерти не купують квитки, їхні кліпи не переглядають в інтернеті, їхні записи не закачують у плеєри й телефони, навряд чи в багатьох із них вистачить власної сили, енергії та наснаги, щоб творити щось українське, цікаве і нове.

Гриня Нелийвода: Як докотилися до того, що стали музикантом? Зважаючи на Вашу активну громадянську позицію, до політичної діяльності ще довго, чи є думки про кар'єру політика? Що сьогодні грає у плеєрі Вашого авто? Дякую. Всім гарного настрою. Дуже чекаємо у Херсоні.

Олександр Положинський: На жаль, музикантом я так і не став, бо опанувати нотну грамоту і володіння бодай якимось музичним інструментом я так і не зміг. Однак я завжди, скільки себе пам'ятаю, був "людиною сцени", ким і залишаюся досі.

Думок про кар'єру політика нема, бо мені це нецікаво, і я не знаю, яка б від того могла би бути користь Україні та українцям. Однак мене часто про це запитують, тому відповідь вже давно сформована: якщо люди і обставини змусять мене відчути й повірити, що я повинен і можу бути корисним в українській політиці, я готовий на це піти. Однак поки ні такого відчуття, ні такої віри в мені немає.

Я сьогодні пішки, а в плеєрі, який у мене з собою, десь близько чотирьох тисяч пісень різноманітних стилів та виконавців, і плеєр працює в режимі "шаффл" – що сам плеєр вибере, те й гратиме. А вчора дорогою на Київ я з задоволенням слухав Майкла Джексона і Джона Секаду. Звичайно, я слухаю і значно важчу музику також. :)

Гриня Нелийвода: Остання книжка котру прочитав, що це є? І Херсон дійсно дуже чек-чек-чекає.

Олександр Положинський: Давайте я краще скажу про книжку, яку чекаю з нетерпінням. Мій товариш і по сумісництву дуже талановитий український письменник Павло Вольвач нещодавно нарешті дописав свій другий роман. Його перший прозовий твір "Кляса" я дуже люблю і всім регулярно рекомендую. Зараз я з нетерпінням чекаю на вихід другого роману Павла. Як тільки він вийде, одразу ж візьмуся за його читання.

Yulia Alexandrovna: Привіт, Сашко.Ти дуже класний чувак, я захоплююся твоєю творчістю ще зі шкільних років і бажаю тобі та групі "Тартак" творчого натхнення і ще більще драйвових пісень! Вже 14 років я мрію про зустріч із тобою (не бійся, я не божевільна фанатка). 19 квітня твій гурт буде виступати у моєму місті (Херсон), я надіюся хоча б на фото з тобою.Але якщо після концерту ти захочеш випити в нашій компанії по чарочці, то чекаємо з нетерпінням! Юлія, 26 років, м.Херсон.

Олександр Положинський: Дякую за запрошення, але "чарочку" я не п'ю, бо взагалі не вживаю ніякого алкоголю. Після концерту, як правило, я втомлений, але завжди намагаюся приділити увагу тим прихильникам, які хочуть сфотографуватися або отримати автограф. На жаль, на спілкування у більшому обсязі не вистачає ні сил, ні часу, ні, буду відвертим, бажання. Однак буду радий бачити тебе і твою компанію на концерті, з задоволенням поспіваю для вас і потім сфотографуюся. Приводь компанію чоловік так на сто. :)

Ковальчук Ігор: 1. Які з періодичних видань ти читаєш? 2. Чому нічого не пишеш у своємублозі?

Олександр Положинський: 1. Єдине "періодичне видання", яке я регулярно читаю – це Фейсбук. 2. Через нього, заразу, і свою сторінку закинув. 3. Але в мені ще не вмерла надія, що я колись передплачу, наприклад, "Український тиждень" або "Країну", і візьмуся знову щось регулярно писати на sashko.com.ua.

kram1: Ви – активний учасник руху "Волю Павліченкам". Чи допоможе позиція громадськості в цьому процесі?

Олександр Положинський: Для мене більш важливим питанням є не лише справедливе рішення в справі Павличенків, але й зміна функціонування всієї судової системи в Україні. Зрозуміло, що судова система сама по собі не зміниться так само, як вона і не здатна змінитися за даних умов. Я знову змушений казати те, про що кажу постійно, про що вже й сьогодні згадував не раз: маємо змінювати все – самих себе, країну, систему державної влади, всі щаблі державного функціонування тощо. І першою, або однією з перших, у цьому процесі я вважаю акції "Волю Павличенкам". Тому й беру в них участь по мірі сил.

Katyakupko: Чи є в тебе основні правила життя, моральни принципи? Які(якщо є)?

Олександр Положинський: Звісно, є. Наприклад, намагаюся жити своїм власним життям, а не кимось або чимось нав'язаним. Маю свої мрії, намагаюся йти до них. Стараюся в житті робити лише те, що люблю і те, що мені добре вдається. Якщо беруся за справу, роблю все можливе, щоб довести її до кінця. Якщо даю слово, то намагаюся завжди, за будь-яких обставин, його стримати. Якщо ж справа або обіцянка видаються мені занадто складними для виконання, то намагаюся їх уникнути. А ще люблю говорити правду і хочу, щоб правду говорили мені. Тому не терплю базікал і брехунів, людей, нечистих на руку або в душі.

Альона Ліпша: Як Ви ставитеся до святкування радянських військових свят в Україні, таких як День захисника вітчизни та День перемоги?

Олександр Положинський: Я ці "свята" не відзначаю, як і всі інші посткомуністичні "свята". Я не маю нічого проти того, щоб люди, для яких радянська армія або Друга світова війна стали значною частиною їхнього життя, але не бачу жодного сенсу перетворювати ці дати на всенародні свята у незалежній Українській державі. Зрештою, радянська армія завжли була ворожою армією по відношенню до незалежної України. Згадайте хоча б той факт, що радянською вона стала після того, як тривалий час була Червоною, а червоною вона була в тому числі й від тих потоків української крові, яку вона пролила.

Що стосується "великої перемоги", то варто лише відвідати, наприклад, сучасну Німеччину, Угорщину, Італію, Словаччину, Болгарію або навпаки – Ізраїль, щоб зрозуміти, хто і кого насправді переміг. Мені тільки шкода всіх тих старих людей, які все життя прожили під пресом пропагандистської машини, досі не звільнилися від її чіпких обійм й за все життя так і не отримали можливості пожити справді гідно.

А мій дід, наприклад, який у лавах Червоної армії пройшов усю війну від початку й до кінця, мав безліч нагород і кілька важких поранень, наскільки я пам'ятаю, ніколи ні одного, ні іншого свята не відзначав. Можливо, він щось знав?

Вибране із чату з Сашком Положинським на сайті «Главред».
Фото: Владислав Мусієнко.

Коментарі

Увага! Редакція сайту не несе відповідальності за висловлювання користувачів сайту, залишені ними у коментарях. За зміст коментаря відповідає його автор.

КОМЕНТУВАТИ

Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.