НАЙВАЖЛИВІШЕ

АФІША

МІСЦЕВІ НОВИНИ

НОВИНИ

ЧУТКИ

Через власні помилки та недопрацювання т.зв. мер намагається "викручувати руки" директорам шкіл?!

У одній з груп ДНЗ №2 неадекватно ставляться до дітей? (+ коментар) Але чи все так однозначно?

Cуддя Ківерцівського райсуду знову отримав квартиру?! (ОНОВЛЕНО)

Переглянути
більше чуток >>>

На головну

КОМУСЬ ХОЧЕТЬСЯ ЙТИ У НАТО,
А МЕНІ – НА СТАДІОН

ЗОЛОТО, СРІБЛО ТА БРОНЗА РАЙОННОГО ЧЕМПІОНАТУ З ФУТБОЛУ ЗНАЙШЛИ СВОЇХ ВОЛОДАРІВ.

6 грудня відбулися очікувані фінальні матчі змагань. Як і годиться у футболі, було усе: інтрига, суперечливі рішення суддів, жорстка гра, радість перемоги та смуток поразки.

Неділя. Одинадцята година. Правиться у церкві. На стадіоні лунає музика, ведуча Ольга Поліщук оголошує початок матчу за третє місце серед команд Карпилівки та Звірова. Численні вболівальники прислухаються до складу команд, видивляються на принесений кавомат і вишиковуються у чергу до імпровізованого міні-прилавку. Вболівати треба ж  правильно!

Є на полі дух і воля

Що не кажи, а матчі за третє місце, зазвичай, видовищніші, запекліші та непередбачуваніші. Тут на кону - усе. Переможений не отримує нічого (у нас це 900 грн). Отож, команди виходять на поле під знайомі всім вболівальникам звуки Гімну Ліги Чемпіонів. Закінчується музика – закінчуються веселощі. Розпочинається шоу. Забуто про попередні тріумфи і невдачі. Є лише м’яч і ворота суперника. Перший гол не довелося чекати довго. Непорозуміння у захисті та прикра помилка карпилівського воротаря допомогли звірівцям відкрити рахунок. Швидкий м’яч – важливий, але не завжди вирішальний. Про це знають у Звірові і продовжують атакувати. Атака за атакою, пас за пасом, а гол - у їхні ворота! Знову не без допомоги голкіпера. Чи то від усвідомлення важливості моменту, чи то під впливом музики автор забитого м’яча продемонстрував і свої акробатичні здібності. Що не зробиш у фіналі! 1:1 – гарне закінчення першого тайму. Ще є надія, є бажання і є сили.

Саме силою хлопці з Карпилівки намагалися змінити результат на свою користь. Гра ставала дедалі напруженішою. Гольові моменти були у двох команд, але реалізовані  - у ФК Звірів. 2:1, а згодом і 3:1. Та карпилівські футболісти, як справжні спортсмени, не здаються. Зрівняти рахунок можна було кільканадцять разів, але проти умілого, впевненого і, напевно, натренованого воротаря не попреш. Витягував м’яч із дев’ятки, вибігав майже до середини поля, контролював все і одразу. Шкода лиш, що як гарно він м’ячі ловить, так само гарно і часто суперники їх забивають (за весь чемпіонат у їхньому активі 28 забитих і 32 пропущених голи). Якби там не було, а звірівці перемогу заслужили. Карпилівські хлопці також боролися з усіх сил, але третє місце лише одне. Приємно відмітити, що в Ківерці завітало багато вболівальників із сусідніх сіл, і це стало одразу помітно після фінального, для цього матчу, свистка. «Звірів – молодці!» - ось  найкращий прояв фанатської любові.

М’яч на поле – суддю на мило

І ось настала кульмінація чемпіонату. Перед глядачами вишикувались дві найсильніші команди району – ФК Жидичин та ФК «Колос» (Ківерці). Знову ми чуємо склад команд, які, до речі, були дещо змінені. І відразу ж несподіванка. Вболівальники, серед який більшість ківерчан, більше підтримують жидиничан. Напевно, вже тоді вони щось відчували…

Зізнаюся чесно, що попередні ігри гостей міста мене насторожили. Вони вирізнялися поміж інших команд фізичною витримкою та пріоритетом командної гри. Результати, з якими вони перемагали своїх суперників, теж не давали спокою –  4:0, 6:1, 6:2, 13:1 – досить солідні рахунки! Та перші 20 хвилин тайму дали зрозуміти, що суперники варті один одного. Хоча «Колос» створив чимало загрозливих моментів біля чужих воріт, та тут спрацювало одне футбольне правило: не забиваєш ти – забивають тобі. Здавалося, що ще не все втрачено, але гра різко змінилася. Почалися заміни, гра на емоціях, безглузді помилки.

ФК Жидичин почав відчувати свою перевагу на полі і поза ним.

Повертаюся до вболівальників. Півтора десятка жидичинських хлопців підняли на вуха ввесь стадіон. Вони співали («Волинь моя»), танцювали (щось схоже на канкан) і просто вигукували назву свого населеного пункту: «Жидичин!», «Жидичин!», «Жидичин!». І все це відбувалося так гучно і так довго, як ніколи до цього.  Ківерцівські ж глядачі (напевно, від слова «глядати») не надто переймалися такими «дрібницями» як оплески і скандування. Можливо, через це, чи через результат команда з Ківерець йшла на 10-хвилинний відпочинок не кваплячись, поволі, насупивши брови і так само з нього поверталася.

Вся нервовість ситуації відбилася на ході гри. Обидві команди рвалися вперед, не бачачи суперників, збиваючи їх з ніг, порушуючи футбольні та моральні правила поведінки. Час від часу лунали образи на адресу суддів, інших гравців. Кілька разів справа доходила майже до бійки, а після другого голу в ківерцівські ворота все тільки посилилось. На допомогу своїй команді вийшов на поле капітан ФК «Колос» Юрій Ващук, та ситуації змінити не вдалося. Фінальний свисток арбітра зафіксував закінчення матчу, чемпіонату району та перше місце жидиничан. VIVAT ФК Жидичин!  VIVAT! VIVAT! VIVAT!

У Клари - доляри, Субару і тато депутат,
та я шаную лиш футбол

Скажете, а до чого тут депутати? А до всього! Вони виступили і організаторами, і спонсорами, і глядачами. Ну, дуже приємно, що за фінальними матчами, так би мовити, від свистка до свистка, спостерігали голова райдержадміністрації Леонтій Кричкевич, начальник відділу у справах сім’ї, молоді та спорту Ольга Поліщук, секретар виконкому міської ради Сергій Третяк. Також були помічені заступник голови РДА Богдан Семенович і мер міста Володимир Жгутов.

Саме з рук Леонтія Дмитровича команди отримали медалі та грошові призи (900 грн – ІІІ місце, 1200 грн – ІІ місце, 1500 грн – І місце). Радість футболістів не мала меж, хоча ківерчани трохи, в цьому плані, підкачали. Відразу покинули стадіон. Напевно, забули, що друге місце – це лише початок! Є ж до чого ще прагнути! Пройде якихось півроку, і знову на стадіоні залунає Гімн Ліги Чемпіонів і волання фанатів «Ківерці!».

Після урочистого нагородження розпочалася невеличка фотосесія, Кубок переходив з рук у руки, блистіли медалі, переможці залишали автографи на м’ячі. Помаленьку стадіон пустів. Залишилося кілька футболістів, купка вірних фанатів, які там же, на місці, встигли промити кісточки володарям районного Кубка з футболу. Згадали про кількох спортсменів, які приписалися в Жидичині одночасно 30 вересня, висловили сподівання, що виписатись так швидко їм все-таки не вдасться. Адже така команда – це справжнісінький скарб! Далі, можу лише здогадуватися, де і як продовжилося святкування, журналістські дороги туди не ведуть.

Анастасія ЗАБОЛОТНА.
Фото автора.
Джерело: «Вільним шляхом» від 12.12.09 р.

Коментарі

Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.