НАЙВАЖЛИВІШЕ

АФІША

МІСЦЕВІ НОВИНИ

НОВИНИ

ЧУТКИ

Через власні помилки та недопрацювання т.зв. мер намагається "викручувати руки" директорам шкіл?!

У одній з груп ДНЗ №2 неадекватно ставляться до дітей? (+ коментар) Але чи все так однозначно?

Cуддя Ківерцівського райсуду знову отримав квартиру?! (ОНОВЛЕНО)

Переглянути
більше чуток >>>

На головну

ВОЛИНСЬКИЙ КОВАЛЬ МАЄ ВЛАДУ
НАД НЕПОКІРНИМ МЕТАЛОМ

Наші предки вважали, що кожен коваль є чарівником і може викувати не тільки потрібний у роботі інструмент, але й людську долю... Тепер же часи настали інші, й нинішніх майстрів просять викувати не щастя, а стілець, підсвічник, ліжко, підставку на вазони, ворота… Проте якась іскорка магії все ж збереглась і в сучасних ковалів, адже в їхніх руках слухняним стає непокірний метал, поволі перетворюючись на витвір мистецтва. Одним з таких майстрів є й волинянин Віктор Камець, ковані вироби якого знають далеко за межами області. Він зумів зробити ковальство справою свого життя, вправно поєднавши душевне задоволення та ведення бізнесу.

Не секрет, що кузня - частинка душі кожного коваля, тож щоб краще познайомитись із героєм оповіді, вирішила навідатися до його творчої майстерні, котра знаходиться у Луцьку. Те, що Віктор - людина творча, зрозуміла, побачивши його транспортний засіб. Молодий та амбітний митець-бізнесмен не обрав для їзди пафосну й дорогу автівку. Його другом в дорозі є старенький УАЗик. Проте машина ексклюзивна, бо «тюнінгована» власними руками майстра і має зовнішність велетенського грізного джипа.

За кілька хвилин диво-авто домчало нас до кузні. При вході в царство вогню та металу відвідувачів зустрічає цікавий металевий чоловічок, зроблений з різних залізних дрібниць - такий собі жарт коваля. На підлозі розкладений ескіз кількаметрової картини - готують замовлення на Київ. Всюди лежать якісь металеві дрібнички: на вікні причаївся метелик, а трохи далі - фрагмент якоїсь квітки. В кузні спекотно та шумно, тож дивуюся: і як тут можна працювати цілий день?

Для розмови йдемо в майстерню коваля. В цьому невеличкому приміщенні легше перерахувати предмети, які зроблені без допомоги горна та молотка, бо скрізь філігранно закручені металеві вироби: кований стіл та стільці, декоративна підставка для віника, ручка якого теж металева та ще й із завитушками, зброя, численні статуетки, письмове приладдя. Як каже Віктор, це саме те місце, де зароджуються ідеї нових виробів. Доказом його слів є дошка з ескізом, який чекає на втілення.

Як виявилося, Віктор в кузню потрапив зовсім випадково. Наприкінці дев’яностих подався з рідного села Рудки на Маневиччині до Луцька. Випала нагода попрацювати в кузні, то й не відмовився. Спочатку був слюсарем, згодом помічником коваля. На той час сприймав ковальство лише як спосіб заробити копійчину. Працював не покладаючи рук, навчаючись усім азам від досвідчених майстрів, позаяк не мав ні спеціальної ковальської освіти, ні базової художньої. За плечима була професія водія, а попереду - роки навчання на економічному факультеті. Міг би проявити себе й в іншій сфері, та все ж таємнича атмосфера кузні взяла гору.

- Робота тут - це магніт. Якщо ти створений для металу і потрапив у кузню, то вже не зможеш звідси вирватись, - розповідає пан Віктор. - Навіть зварювальники, які попрацювали в кузні, дуже рідко після цього можуть перейти на завод чи ще кудись. Доки навчався в інституті, не міг і подумати, що ковальство стане справою мого життя, лише згодом зрозумів це.

Камець запевняє: важко відчути атмосферу кузні лише побачивши, як працюють ковалі. Для цього потрібно взяти до рук шматок гарячого металу, зробити щось із нього. Тільки тоді насправді розумієш таїнство ковальської справи.

Наступною сходинкою у житті Віктора стала робота дизайнером при кузні. Він відчув, що хоче і може малювати. Клопітка праця над ескізами допомогла ковалю виробити власний почерк. Маючи за плечима до десятка років досвіду і вагомий багаж знань, Віктор Камець вирішив відкрити власну кузню. Тепер вже він і швець, і жнець, і на дуді грець, бо крім всього, що звик робити, довелося стати ще й менеджером-керівником. Кузня для нього - друга домівка, бо часто затримується тут допізна. Розповідає, що спочатку дружина не розуміла цього, та згодом змирилась, бо ж працює Віктор не лише для себе, а й для сім’ї. Навіть тепер, коли має власну справу і міг би по-директорськи байдикувати в кріслі, не полишає роботи, бо уже й життя не уявляє без тісної співпраці з вогнем та металом.

На моє запитання про джерело натхнення відповів, що бере його просто із життя, до якого ставиться із позитивом.
- Якщо не перейматися глобальними проблемами, то кожен день буде по-своєму гарним і принесе чимало приємних емоцій та ідей, - ділиться Віктор. - Часто, коли відпочиваю чи щось роблю, виникає якась думка, і я негайно йду робити замальовку. Стараюся, якщо з’являється новий задум, одразу його втілювати.

- Безперечно, надихають музика й книги, - продовжує коваль. - Так, зараз я надаю перевагу українським гуртам. Особливо цікаві ті, які відтворюють народні українські мотиви. Вважаю, що такі гурти як «Мандри», «Піккардійська Терція» - це нове бачення української музики.

Віктор з впевненістю каже, що з металу може зробити будь-що. З його легкої руки на світ з’являються картини, меблі, декоративні прикраси для домівки. З радістю та натхненням вигинає з металу підсвічники, підставки, крісла, ліжка. Останні, до речі, за його словами, не дуже популярні. Причина в тому, що в ліжку з кованими бильцями багато хто вбачає прохолоду та незатишність. На це у Віктора своя відповідь.

- Назвати ковані вироби холодними я не можу, адже вони пройшли через вогонь, згодом були зігріті в руках коваля і мають частинку його душі, - резюмує майстер.

Роззирнувшись по майстерні Віктора, помічаю багато літератури про ковальство. Каже, що необхідно знайомитись із роботами інших ковалів, тому що витвори уславлених митців надихають на творчість. Та все ж найкращий спосіб для удосконалення майстерності - відвідування різного роду ковальських дійств. Віктор уже неодноразово був учасником різних фестивалів. Так, нещодавно відвідав фестиваль «Залізний лев», який проходив в середині жовтня у Львові.

В Україні подібні фестивалі проходять у багатьох містах. Як розповів Віктор, найпопулярніші відбуваються у Донецьку та Івано-Франківську. Раніше такі дійства були й у Луцьку, проте згодом влада відмовилась їх підтримувати.

- Для ковалів подібні заходи дуже корисні в плані особистого розвитку,бо це - живе спілкування, бачення чогось нового, - розповідає Віктор Камець. - Кожен фестиваль лишає по собі позитивні емоції, які згодом втілюються в металі.

Насамкінець поцікавилася в Віктора, чи має він якусь ковальську мрію.
- Ось уже третій рік мрію організувати власну виставку. За десять років назбиралось чимало робіт. От буде зима, то попрацюю над цим, - відповів він.

Ольга УРИНА
Фото автора.

Джерело: газета "Відомості.UA" від 4.11.2010 року.

Інтернет- сайт: http://vidomosti-ua.com/newspaper/16119

Коментарі

Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.