НАЙВАЖЛИВІШЕ

АФІША

МІСЦЕВІ НОВИНИ

НОВИНИ

ЧУТКИ

Через власні помилки та недопрацювання т.зв. мер намагається "викручувати руки" директорам шкіл?!

У одній з груп ДНЗ №2 неадекватно ставляться до дітей? (+ коментар) Але чи все так однозначно?

Cуддя Ківерцівського райсуду знову отримав квартиру?! (ОНОВЛЕНО)

Переглянути
більше чуток >>>

На головну

“ТРИМАЮ КУРС НА СОТНЮ!”

У свої 85 Іван Тимочко сам пече хліб та щодня пробігає 500 метрів

Своєю наполегливістю Іван Стратонович із Ківерець, що на Волині, дивує не тільки рідних, а й сусідів. Він вперто не хоче здаватися старечим болячкам. Тому усі дивуються, що пенсіонер бігає по своєму подвір’ю, діти дивуються що він не йде з хворобами до лікарів. А пан Тимочко стверджує одне - щоб бути здоровим, треба працювати над собою і в жодному разі не лінуватися зайвий раз подбати про себе.

“Це титанічна праця - підтримувати себе, адже треба не лінуватись, а постійно читати, працювати”, - ділиться пенсіонер, запрошуючи до кімнати. На полицях шафи, на дивані, на столі - скрізь книги з акуратними закладками. Вони навіть посортовані у окремі картонні коробки за напрямками лікування. Всю цю літературу Іван Стратонович вже давно опрацював і вилікував себе від багатьох хвороб.

Першу перемогу над хворобою юний Іванко здобув у Німеччині. Під час облави німці захопили 16-річного хлопця і полонений юнак разом з іншими українцями на підводах долали тисячі кілометрів разом із фронтом. Важким був цей шлях, адже мандрівка випала саме на осінь і зиму. Згодом він опинився на роботі у німецького поміщика, який поселив хлопця разом з іншими захопленими у барак. Але Іванко довго не працював – раптово його здоров’я дуже погіршилось. Надій на його життя вже ніхто не покладав. “Одного разу нас вишикували перед поміщиком для призначення на роботу. Вийшов господар, глянув на мене та й сказав щоб я лежав, - зі сльозами згадує пенсіонер. - Як глянув я на себе і бачу, що жовтий, як морква. Сусіди по бараку кажуть мені, що таких хворих спалюють, але я не панікував і взяв себе в руки.

Почав розпитувати у сусідів по бараку про жовтяницю, навіть у когось книги взяв і прочитав дещо. Але з кожним днем ставало все гірше, сили зникли і я просто лежав на брезентовому матраці. Нас годували тоді перепаленим ячменем замість хліба. Я просив молока, але нічого не дали. Тоді я вирішив нічого не їсти. Думаю – як буде так буде. Через кілька днів мені дуже закортіло пити. Хлопці поставили відро з водою просто на другий ярус нар, бо я не міг і підвестися. Я черпав долонею і пив скільки хотілось. Почав так пітніти, що з матраца долонями згрібав воду на землю. Через тижнів два мені почало легшати.” Радості до одужання полоненому додала і радісна новина – радянські війська прорвали лінію фронту. На тих радощах Іван аж сів на нарах, а через день почав ставати на ноги. За тиждень вже святкували перемогу разом із радянськими солдатами.

Після таких каторжних поневірянь радянські війська відправили хлопця на батьківщину, адже йому треба було закінчувати навчання. Іван повернувся у технікум, а згодом продовжив навчання у Львівському лісотехнічному інституті. Проте без допомоги батьків вчитися було важко, тож перевівся на заочну форму навчання і працював помічником лісівника у карпатських лісах. А згодом професія закидала Івана Стратоновича з сім’єю у різні куточки України. Проте німецький полон все таки давав про себе знати: почало хворіти серце, а за ним й інші органи. “Після Німеччини все болить, а жити хочеться, - провадить далі співрозмовник. - Ходив-ходив до лікарів, а результату було мало.

Я став сам шукати як порятувати себе, почав читати  і досяг успіху. Читав різну медичну літературу, все, що потрапляло під руку. Я вичитав, що при захворюваннях серця допомагає глід та суничник. Багато трав я знав завдяки своїй роботі, тож  почав лікуватись травами. І мені це допомогло. Дружина тоді працювала медсестрою у лікарні. Через деякий час лікарі питають її чого це твій чоловік до нас вже не приходить. А я почав підтримувати себе сам. Іноді, як хворів, робив недовгі голодування, під час яких багато пив. Але працюючи на роботі не було можливості голодувати.”

Ще у молоді літа хвороби не дуже докучали волинянинові, але з роками вік брав своє. Почав докучати поліартрит, радикуліт, каміння у нирках, аритмія. Тож Іван Стратонович взявся за себе всерйоз. Завів пасіку і почав лікувати поліартрит бджолиними укусами. Пінцетом ловив бджілку і притуляв до суглобів. За один день його кусало по п’ятдесят комах. Через два роки такої терапії волинянин забув про поліартрит. Неодмінною запорукою здоров’я стало обтирання холодною водою, біг, екологічно чиста їжа і продукти бджільництва. Спиртовий розчин прополісу став незамінним у його раціоні і допоміг позбавитись болю у печінці та нирках. Але з’явилась нова проблема - слабкі судини очей. Як тільки торкався до ока, зразу ж виступала кров. “Лікар сказала мені, мовляв, маю щастя що ця хвороба проявилась не в мізках, а в очах, - згадує пан Тимочко. - Я знову взявся шукати вихід сам.  І вичитав, що судини укріплює зелений чай. Відтоді він у моєму раціоні щодня. Через кілька місяців проблеми з очима зникли, але я систематично один раз в день п’ю зелений чай.”

Іван Стратонович дістає великий аркуш, списаний хворобами та методами лікування. На шляху до здоров’я винайшов різні способи відновлення здоров’я. Ними і підтримує дружину Віру Денисівну, яка хворіє на склероз. Нині пенсіонери не шкодують свого часу і готують собі мінеральні та трав’яні ванни, корисні чаї, і здорову їжу. На їхньому столі - висівковий хліб, мед, кисле молоко, каші, овочі та фрукти. Іван Стратонович навіть хліб навчився пекти. “Спробуйте мого хліба, - нарізає дідусь невеличкі буханці. - Він смачний, у роті не тягнеться і жувати приємно. А головне – корисний. Його навіть не можна порівняти із магазинним. Адже у мене тут тільки молоко, борошно і сухі дріжджі, навіть солі не даю.” Справді таки – смак домашнього хліба не можна порівняти із купленим. Для хліба Іван Стратонович використовує пшеницю, не оброблену хімікатами. Аби харчуватись здоровою їжею, він навіть картоплю не обробляє хімічними засобами, а винайшов свій спосіб вирощування – завжди садить картоплю у квітні.

 “А ось тут я бігаю, - показує своє подвір’я господар, проводжаючи мене до хвіртки. - До хліва у мене п’ятдесят метрів, то я бігаю цю відстань 10 разів. І тримаю курс на сотню!”

Валентина КУЦЬ,

Джерело: газета “Експрес” від 22-24 жовтня 2010 року.

P.S.  Адреса Івана Стратоновича: м. Ківерці, вул. Кузнєцова 18а, кв.1.

Коментарі

Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.