Світлана, м. Ківерці
У Львові знову пахне тобою
У Львові знову пахне тобою. Кавярня звучить твоїм мовчанням, а вулиці говорять твоїми словами. Я у Львові особлива, я у Львові справжня! Відчуття наче місто зіткало мене зі своїх вуличок, вітрин, загального духу.
Ми не зустрінемося, але я тебе побачу; ми не побачимося, але я тебе почую; ми не почуємося, але я тебе відчую.
Я буду знову сміятися як і тоді. Мій носик замерзне, і ти його знову ж зігрієш. Памятаєш, ти цілував, і тоді в моїх очах сходило сонечко. Це тепер я знаю що було добре, а тоді щастя я просто відчувала, смакувала, наче гарячий, зелений, мій улюблений чай.
Життя робить той же самий поворот, осінь ступає по тих же самих кроках. Вона дарує, дарує, дарує, дарує, і в мить усе забирає.
Ось і ти, так же.
Залишаю.
* * *
Він і Вона. Це щось нове і непередбачуване.
Гармонія створеного – зачаровує і дивує. Не існує інших. Не існує наступних. Поцілунок, обійм буде найщирішим витвором їхнього мистецтва. Туди не пустять нікого, але кожен відчує у собі новизну, певну зміну. Тримаючи у руках чарівну кулю, вони не побачать майбутнього, бо знають, що творять його самостійно. Першість для них головне, але вона не повинна бути показною, вульгарною, публічною. Вона є внутрішньою, незайманою, ніжною і, водночас, незламною. І тільки їхньою, і нічиєю більше. Головна їхня зброя – це вони самі. Головний їхній захист – це вони самі. Погляд – золото. Слова, хоча і щирі, - порох. І вона уміє володіти цими знаннями. Залишитись незмінною і змінитися. У першу чергу, потрібно мати сміливість, щоб зізнатися у цьому самому собі. Честь їм за те, що він і вона це зробили.
М. Н. + В. Я.
* * *
З тобою. А очі сумні. Чому тільки запитання? Без посмішки на вустах. Неможливе стає можливим. І діаманти посипались на підлогу, мов сміття. Ні, стривай, це твої слова. За них уже не купиш, і мене уже не купиш. Можна боятися майбутньго, але не варто боятися самого себе, своїх бажань.
Без тебе. А очі сумні. Півроку страждань. І уже хочеться, щоб хтось тебе купив. Навіть за безцінь. Так мало бути, так буде. Зустрічі з панною ночі – не такі уже й цікаві. А день – це дурна безпосередність з тисячою примх. Барви залишилися тільки в мобілці, яка чомусь перестала дзвонити. Можливо, там живе надія.
Є нова подружка. Вона багато теревенить, а я багато мовчу. Мені зручно.
Будь такою… Якою?
* * *
| Знаєш, плачу я словами. Знаєш, плачу і мовчу. Знаєш, плачу я словами. Знаєш, плачу і кричу. Буду слухать шепіт ночі. Не в сльозах – в словах тремчу, Бо вони стають пророчі. Я це знаю і пишу… |
Зацікав мене! Про мрію! Говори мені слова, Бо без цього я здурію І закидає земля. Посели в мені надію Що ця осінь не твоя Холод-руки - це зігріє, Якщо я вже не весна. |
* * *
Небеса мене цілують, наче землю промені.
Поцікався, чи зуміє вітер нести гомони.
Крик пощади й каяття, що лунає колами.
Чи зумієш вистоять одним в полі воїном?
Сила рветься у віки і шукає прихистку.
Подолавши у собі, бар'єри невігластва,
Ти цінуєш забуття, заснувши у просторах
І чи знаю я сама, блукаючи осторонь.
Фото автора
Коментарі
1/12/09
Деже сподобалось про Львів !!!!!
Zerocool
e-mail: BonesLyurik@rambler.ru
8/12/09
+1
Львів - чарівне місто.....
Світлана - молодчина))
Інна
10/12/09
С лица исчезла боль,
А с памяти тот взгляд..
Хочу идти всегда вперед и никогда назад!
А может,радости не существует?
А может, жизнь игра?
Все люди врут…и не меняются…
Вокруг лишь пафос и суета..
Я жутко боюсь приземлятся..
Упасть, не взлететь больше в высь.
Люблю я всю жизнь улыбатся..
Одной по тунелю бродить..
Я часто верю в чудеса,
Когда з собою остаюсь..
Душой страдаю и на зло себе,
Над нелепостью совей смеюсь.
Смеюсь я ведь всегда..не плачу!!!
Смеюсь над собою всю жизнь..
Быть клоуном легче-не страшно..
Но такой я люблю тебя., ЖИЗНЬ!
БуБлик
e-mail: youiriska@mail.ru
Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.