***

В узгодженості ліній, фарб і звуків,
Життя законів, марнослів’ї днів
Згубивсь Ковчег, що вічність береже.
Чия держава, де стоїть Ковчег?
Чи ти не мусиш так про неї дбати,
Як про дитину дбали батько й мати?
Любові, кажуть, істина відкрита.
Благослови вас, Боже, на добро.
Пізнать себе і вивчить свою суть,
Аби збагнути власну душу.
Хто я?  Хто ти? В чім істина світів?
Навчить в собі стоптати зло я мушу.
Чомусь такі важкі слова,
Що котяться, мов кам’яні колеса.
Душа весніє й флейтами сплива.
Я книгу мудру вчусь читать Велеса.

                     ***
Я не політик і не мораліст.
Та скільки ж фарсу, скільки фальші!..
І знов брехня!
Світ на брехні стоїть?!
Лунають гучно лозунги і марші.
Вітри блакитні прапори полощуть.
І знову посвист бунчука на площі.

                  ***
І покотилось колесо брехні.
І ляльководи знову ж всі ті самі.
Мій Боже, розбуди їх, схамени!
Знов ми між холуями й псами.
Отак й живем – усі у крайній хаті –
Убогі духом? Думкою багаті?..

              ***
Блакитні прапори єднають орди:
І створюються епіграми й оди,
Летять кудись далекі телеграми –
Гуде мурашник в звуках фонограми.
Як на лижні: накатана доріжка,
«Rolls – Royce», палац, прасована манішка.
До себе в двір вже й райську тягне браму
Під вигуки плебеїв «браво, браво!..»
А що тим гордим? Тим, які не в ордах?
Медаль на груди чи, на вибір, – орден?
А тим, що за межею?
Тим подяка –
Шнурок шовковий, ґудзик й дуля з маком!

                          ***
На страусові перегони?!
Кипить, вирує, поспіша!..
Чия убогая душа
Тримає коні на припоні?
Чим гордимось? Куди спішим?
Де наше? Дідове, батьківське?
Де прадідівський хліб і сіль,
Що розум спам’ята синівський?

                          ***
Манкурти? Зайди? Заздрісні чужинці?
Чому тоді такі страшні гостинці
Своїм ти дітям залишити хочеш,
Забравши все, що здавна звалось отчим?
Ти не суддя – воздасться чи проститься?
Не досягти тобі в польоті птицю
Душі людської,
Рейтингоносцю, недолугий блазню.
Та вірю – і до нас ще прийде празник!

                     ***
Конституція. Проституція.
Навігація. Інформація.
Девальвація. Горе-нація?
Поставили на кон вже й Конституцію.
І знову йде війна за булаву.
Піар-ходи. Хіти і екологія.
В чім сутність істини і чи збагнути суть?
Хто тут чужинець? Хто свої?
Лжерюрик знов карає автохтона!
Живем у міфах вже десятки літ.
Чи перетнуться Ейлерові кола?!
Безсилля там, де треба захистить?!
Не зрадь себе й тебе ніхто не зрадить!

                 ***
В думок тіснім коловороті.
В мовчанні слів. І сам на сам.
Замкнулось коло. Зашморг все тугіший.
Яка страшна розбурхана юрба!
Нуртує.  Поспіша. Не спить.
Ненавидить і співчува водночас.
Чи зможем стримать ненависні орди?
Майдан! Всі на майдан!
Мов Хресний хід.
І я у тій юрбі.
Боюсь й молюсь за долю України.
Поміст і зашморг.
Злиті воєдино
Початки всіх народжень і кінець.
Помилуй, Боже, пісня у петлі!
Там пісню – волю хочуть задушить!
Не даймо, людоньки, не даймо!..
Батиїва ж гора іще стоїть!
На жаль, і ми з тобою теж, як ті,
Що йшли дивитися на страту  України?
Байдужі? Ниці? Безпристрасні?!
Втрамбовує всіх невидимий каток?
І менше з тим? Кому ж тоді нам вірить?!

           ***
Я чула тебе, Майдане!
Я бачила твої очі.
Увесь у шрамах з непевності ,
Сумнівів і суєти,
Благословенний Господом,
У пошуках світла в ночі
Ти відкрив мені істину
Нікчемності й глупоти.
Очищений від каламуті,
Злобою часу не приспаний,
Сперечаюсь з тобою у виборі
Кольору прапорів.
Не тримай мене знов на прив’язі,
Дай воскреснуть й самій себе
Виправдать.
Відродитись у барвах осені,
У розкриллі весняних вітрів . . .
Я бачу тебе, Майдане!
Я бачу тебе і чую
Твою незалежну пісню! . .

                     ***
Лжерюрики і лжепророки –
У польці-янці на два боки.
То вліво топчуть, то управо –
Ніяк не знайдуть переправи.
Гарцюють, мов скажені коні,--
Хто від Кардена, хто в попоні.
Хто на Каріби, хто на Мальту,--
Хіба ж вони того не варті?
Євросоюз чи знов Росія?
Чого ж так вас перекосило?..
І скачуть спритно, й веселяться,
Неначе й Бога не бояться.

                     ***
Це добре, що серце болить.
Це значить, що ти ще  живеш.
Не зчерствів, не втратив за гріш
Батьківського неба безмеж.
Що ще не купивсь, не продавсь,
Не прешся без черги до раю.
Нікого не вбив, не вкрав,
Та шкода, що тільки скраю.

                           ***
Бал править долар.
Коні ж бо не винні.
Людській підлоті знов нема межі.
Життя ж коротке й надто швидкоплинне,
Й ніхто ніколи двічі ще не жив.

                 ***
Що дітям лишимо? Що їм передамо?
Прадіда мудрість, материнську вроду?
Чи, мо’, любов до краю, до народу,
Жовто-блакитне волі знамено?
Чи вдержать? Чи піднімуть? Донесуть?
Чи не спіткнуться об брехні пороги?
Важка і довга до мети дорога.
І зовсім не проста життєва суть.

                              ***
У мандрах безконечних по життю.
В апофеозі пристрасті і страху.
Живем в анабіозі почуттів.
Хто ми такі? Куди йдемо?! Чи знаєм?
Чи розгадаєм таємничість душ,
Як пращура далекого згадаєм?
Життя животворяща благодать! . .
Чиє пророцтво збудеться сьогодні?
Безсилля гнів. Хто змінить волю долі?!
Хай береже Тебе моя любов.
Надія й Віра хай з Тобою будуть.
Верлібр – зі мною – Ангел-охоронець.