НАЙВАЖЛИВІШЕ

АФІША

МІСЦЕВІ НОВИНИ

НОВИНИ

ЧУТКИ

Через власні помилки та недопрацювання т.зв. мер намагається "викручувати руки" директорам шкіл?!

У одній з груп ДНЗ №2 неадекватно ставляться до дітей? (+ коментар) Але чи все так однозначно?

Cуддя Ківерцівського райсуду знову отримав квартиру?! (ОНОВЛЕНО)

Переглянути
більше чуток >>>

ЧОМУ ВЛАДА НЕ ЧУЄ ГРОМАДУ?

Років п'ятнадцять тому мені довелося розмовляти з американкою українського походження Надією Ниньовською, яку жителі міста Стерлінга штату Нью-Йорк обирали своїм мером. Тема розмови із нашою землячкою не втратила актуальності й сьогодні з кількох причин. Насамперед тому, що йшлося про «вічну» для територіальних громад проблему — бюджет.
     
     Містечко Стерлінг за своїм географічним розташуванням, чисельністю жителів — до 10 тисяч осіб, розвитком економічної інфраструктури багато чим подібне до невеликих поліських райцентрів Волині. Воно не має потужних промислових підприємств, живе за рахунок туристичного бізнесу. Його мешканці — переважно пенсіонери, військовики у відставці, люди скромних (за американськими стандартами) достатків, які рахують кожен свій цент. Тому їх, як і більшість волинян, проблеми гаманця цікавлять найбільше. Але, на жаль, на цьому наша подібність і закінчується. Бо жителі Стерлінга щорічний бюджет свого міста вивчають мало не під мікроскопом: спочатку його проект оприлюднюється у пресі щонайменше за десять днів до публічного слухання, кожен мешканець має право отримати копію документа і оприлюднити свій коментар до нього, а приймається він не пізніше 20 листопада.

У нас прийняття річного кошторису — від загальнодержавного до сільського — швидше за все формальність, бо мало не кожна цифра тут заздалегідь розписана найвищими урядовцями. Час на вивчення та обговорення проекту цього важливого документа як для територіальних громад, так і для їхніх обранців дуже стислий. Можливість вплинути на розподіл фінансового пирога у них мінімальна. Як склалося вже в останні кілька років, бюджет голосується поспіхом в останні дні грудня — «під ялинку», в очікуванні новорічного передзвону келихів. Навіть цілком слушні пропозиції, що вносяться чи то депутатами облради, чи обранцями районних або селищних, сільських громад, відкладаються на потім — «до уточнення бюджету».

Пригадую, як торік депутати Старовижівської районної ради з першого слухання не проголосували за бюджет-2012, маючи для цього резонну підставу: у річному кошторисі не вистачало майже 10 мільйонів гривень на заробітну плату працівникам бюджетних установ. Ці видатки, гарантовані державою, не були навіть прописані як дефіцит річного кошторису. Така цілком справедлива позиція обранців громади, які ж бо дбали не про власну кишеню, а вболівали за своїх виборців, викликала звинувачення виконавчої влади, яка миттю зафарбувала економічні вимоги у політичні кольори. Це, мовляв, вибрики опозиції, яка воліє жити, «як папуаси», без бюджету.

На жаль, тогорічна ситуація повторилася знову. Ще не встигло, як кажуть, висохнути чорнило на завізованому Президентом України Віктором Януковичем Законі «Про Державний бюджет України на 2013 рік», сам він же й розкритикував цей документ, назвавши його «бюджетом виживання» і визнав, що торік владі не вдалося досягти запланованих економічних показників. Ще б пак: про реалізацію яких соціальних ініціатив та високих стандартів, проголошених Віктором Федоровичем торік навесні, може йти мова, якщо пенсія моєї мами, як і більшості пенсіонерів, за минулий рік збільшилася лише на 15 гривень!
   
Ще більш похмурим епітетом — «бюджетом стагнації» — означив його перший віце-спікер Верховної Ради Ігор Калетник, заявивши, що у головному кошторисі країни бракує грошей на виплату заробітної плати працівникам соціальної сфери у четвертому кварталі. Це підтвердили й окремі керівники місцевого самоврядування Волині: у бюджетах територіальних громад передбачено покриття лише трохи більше 70 відсотків потреб, що передбачені захищеними статтями.
    
Напевне, замість того, щоб гучно скандувати про свої успіхи і здобутки (скільки не повторюй слово «халва», солодше від цього не стане), нинішній владі треба було б відверто визнати і свої прорахунки у здійсненні так званих реформ, що, за твердженням самого ж Президента, виконані лише на 20-30 відсотків, і реальну загрозу світової економічної кризи. Тим більше, що небезпечні тенденції наростання кризових явищ уже відчуває вся Європа.
    
У передчутті ситуації, яка за багатьма ознаками нагадує 90-ті роки, варто було б передусім скоротити надмірні видатки на окремі структури влади. Натомість у цьогорічному бюджеті навіть суттєво збільшено кошти на Генпрокуратуру, міліцію та СБУ. Тим часом значно урізано державне фінансування потреб аграріїв, соціального захисту, армії, скорочено субвенції місцевим бюджетам, вдвічі проти торішнього зменшено видатки розвитку.
     
То ж уже зараз, фактично на старті бюджетного року, є цілком достатньо серйозних підстав, щоб критикувати владу. Бо вона намагається старими методами за принципом «Для кровосісів дєнєг нєт!» латати нові дірки і перекладати проблеми на самих громадян, реорганізуючи, скорочуючи, оптимізуючи бюджетні установи. Про це йдеться, зокрема, в листі до редакції «Волині-нової» освітян області, які пишуть про «черговий ляпас влади» — лист управління освіти й науки облдержадміністрації від 29.12.2012 року № 6625/02-10 «Про оптимізацію чисельності штатних одиниць», згідно з яким керівникам закладів освіти слід переглянути ставки і навантаження педагогів. Прикметно, що цей документ з’явився відразу після прийняття обласною радою бюджету на 2013 рік, де жодним рядком не йшлося про те, що освітянській галузі не вистачатиме коштів навіть на зарплату вчителям.
     
Або ж захотіли селяни відновити функціонування сільської дільничної лікарні у Самарах Ратнівського району? На здоров’я, але гроші для «больнички» нехай шукають самі, бо це заклад районної комунальної власності. Руйнується приміщення школи у селі Грабовому Старовижівського району, звідки тиском райдержадміністрації перевели дітей на навчання у сусіднє село? Нехай болить голова за його збереження у районних депутатів. Хочуть жителі сіл Глухи та Смідин цього ж району, або Гораймівки Маневицького чи Берестяного Ківерцівського районів відремонтувати чи збудувати зручні шляхи сполучення? У влади на це готові аргументи — на сільські дороги у бюджеті грошей немає.
     
Побудова бюджетної піраміди «згори донизу», коли майже всі податки і збори спочатку йдуть «наверх» і там перерозподіляються за ручним принципом: «тому — дам, а тому — не дам», позбавляє територіальну громаду можливості вирішувати свої насущні проблеми. Особливо ж якщо мова йде про маленькі села, які опинилися на межі вимирання. За час моєї журналістської роботи таких довелося побачити немало. Прикметне з-поміж них — Нова Воля Сереховичівської сільської ради, що в Старовижівському районі, де ще не так давно були і початкова школа, і сільський клуб, і ФАП, і магазин. Тутешні жителі навіть добивалися, щоб селу повернули його колишню назву — Божа Воля. Нині ж залишилося зо два десятки престарілих жителів і медпункт, який існує лише на паперах.
     
Французький дослідник влади Мішель Крозьє порівнює її з тхором: всі знають, що він десь утік, але ніхто його не бачив. Напевне, таке зіставлення не зовсім сподобається чиновникам. Але виборці більшості територіальних громад навіть не знають, хто може допомогти вирішити їхні проблеми, у які двері їм стукати, щоб їх почули. Бо сільський голова, за якого вони голосували (за винятком багатих приміських сільських рад), має замість реальних засобів впливу на вирішення місцевих проблем лише порожній сейф із печаткою.
     
Кажуть, на те вона й влада, щоб громадяни її лаяли. Бо ефективна влада має бути непомітною для громадян. Як нам, українцям, здобути таке управління? Напевне, найкращий рецепт підказують жителі міста Стерлінга штату Нью-Йорк. За словами колишнього мера Надії Ниньовської, вони діють за простим принципом: коли не голосуєш на виборах — не нарікай, якщо не подобається те, що роблять і чого не роблять урядовці, скажи їм відверто про це в пресі або ж сам балотуйся на виборах. В українських реаліях, коли доконаним фактом є корумпованість органів влади в поєднанні з байдужістю і розчаруванням громадян, цей американський рецепт застосувати надзвичайно важко. Але хіба він не перегукується з висловом ідеолога української державності, нашого земляка В’ячеслава Липинського: «Ніхто не збудує нам державу, коли ми самі її не збудуємо»?

Джерело: газета «Волинь-нова».

Фото з інтернету, певно, найкраще відображає українські реалії.

Коментарі

Увага! Редакція сайту не несе відповідальності за висловлювання користувачів сайту, залишені ними у коментарях. За зміст коментаря відповідає його автор.

КОМЕНТУВАТИ

Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.