| Громада • Інше | 24.06.12 р. |
…«Може, не треба було їх так шпетити –
вони ж наші». Треба!...
НЕ ОСТУПИТИСЯ. І НЕ ПОКЛАСТИ ЛЖУ НА СТРУНИ
Протягом останніх днів із різних джерел довелося почути про себе таку переказану фразу: «Кажуть, у нього мрія — стати новим Гонгадзе». Виявляється, хтось там нагорі — не на Божому, а на владному Олімпі — ось так визначив мою мрію...
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, головний редактор «Волині-нової»
Коли почув це, одразу згадалась стаття тоді ще головного редактора газети «Сегодня» Олега Нипадимки, при якому це видання справді було найкращим в Україні, - "Если стране нужны новые Гонгадзе, я готов стать следующим". І, звісно, пригадались кілька годин із літа 2004-го у Львові, проведених разом із Лесею Теодорівною Гонгадзе, які, без сумніву, стали визначальним для мене уроком — залишатися в журналістиці, сповідуючи принципи, за які боровся і віддав своє життя її Гія, чи шукати інших шляхів...
Чому про це зайшла мова? Що це за такі натяки-привіти? А мова, виявляється, неспроста. Добрих два тижні редакційні телефони обривають дзвінки стурбованих читачів, які повідомляють, що газета «Волинь» чомусь стала небажаною в освітніх і культурних закладах області, у сільських радах (і це при тому, що обласна рада є нашим співзасновником, а газета має найбільший на Волині тираж).
Натомість пропонують, точніше змушують, передплачувати одне більш лояльне видання. Називати не буду, щоб не робити реклами, лише скажу, що попередниця цієї газети, якій влада штучно роздувала тираж у 2004 році, відправилась у небуття одразу після Помаранчевої революції. Причому нинішнє просування відбувається у такій же, м'яко кажучи, нав'язливій формі — крім організацій, працівників держустанов змушують її передплатити і до себе додому. Кажуть, доходить до анекдотичних ситуацій, коли вимагають передплатити одночасно і дружину, і чоловіка, які працюють у різних держустановах.
А ось газета «Волинь» — неугодна через своє вільнодумство. З одного боку — це комплімент нашій роботі. Зайве свідчення того, що ми тримаємо лінію, яку започаткували попередні головні редактори нашої газети — світлої пам'яті Полікарп Шафета і Степан Сачук: служити людям, а не владі, будити думку і громадську активність, патріотичні почуття, застерігати від байдужості й апатії.
Але з іншого — все ж таки це дивно. По суті обмежувати у держустановах єдину в області газету, яка виходить тричі на тиждень, в якій тричі на тиждень головними героями є найавторитетніші та найшанованіші люди нашого краю. Місце в бібліотеках області мало б знайтись для усіх газет, а не тільки для вибраних владою.
Куди ми йдемо? Точно не вперед і точно не в Європу. І точно не нову країну будуємо, а якийсь старий совок. Хоча про свободу слова перш за все повинна дбати нинішня влада, адже рано чи пізно вона стане опозицією і захоче, щоб і їй не затикали рота. Невже це забув один із нинішніх обласних керівників, який, перебуваючи в опозиції, не раз приходив у редакцію з проханням надрукувати статтю про його партію? Називав нас найдемократичнішим виданням. А одного разу мені передали навіть конвертик, не з листом, самі розумієте, але й не порожній, щоб я — тоді відповідальний секретар — ставив публікації про їхню партію на видному місці. Цікаво, а якби прийняв цей презент, тепер ми знайшли б спільну мову? Чи означала б така «дружба», що газета зараз має прийти на поклін і беззастережно підтримувати політику однієї партії, яка виступає за надання особливих преференцій російській мові? Тобто, зрадити своїх матерів, які з молоком передавали нам рідну українську мову? Продатись за тридцять срібняків? Але чи далеко нас можуть завести люди, які думають, що все можна купити?
І я всерйоз ще раз задумався про свою мрію. Точніше, їх у мене є не одна. Найперша, звісно, стосується здоров'я моїх близьких по крові і духу людей.
Інша ж мрія — щоб ще за нашого життя Україна за своїм розвитком доросла хоча б до рівня Польщі. Впевнений, якщо сильно захочемо, якщо закачаємо рукави, то ми це зробимо. Ще Наполеон писав: «Журналіст — це прибиральник вулиць, який працює пером». Тому влада має радіти, коли наша братія вказує на її недоліки, бо має шанс їх виправити і стати сильнішою. Не на словах, а на ділі. І потім про свої успіхи чесно заявити на сторінках нашої газети. Щоб ми не спростовували, скажімо, її перебільшені досягнення у тваринництві і не ставили як ілюстрацію до статті роздуту корову. Щоб не зникали з владних промов слова «професіонали» і «реформи», а були в їхній команді справжні професіонали і зрушили зрештою з мертвої точки реформи.
Мрія, щоб опозиція була реальною опозицією, яка б, критикуючи владу, допомагала рухати країну вперед, а не була чимось бутафорним, як зараз. Коли на їхню адресу напрошується лише Стусове: «Сидять по шпарах всі мужі хоробрі, всі правдолюби, чорт би вас побрав!». А коли ми нещодавно надрукували в газеті про те, що опозиційні лідери Яценюк і Турчинов біля сцени на підтримку української мови між собою розмовляли російською, то почули від кількох читачів: «Може, не треба було їх так шпетити — вони ж наші». Треба! Якщо вони виступають за українську мову лише, щоб здобути собі мандат, то знову напрошується Стусове «чорт би їх побрав!»
Мрія — зробити маленький крок, який приніс би користь людям. У тому числі і у співпраці з владою. Як закликав ще Полікарп Шафета: «Маємо будувати мости, а не копати окопи» заради побудови успішної країни. От нещодавно завдяки першим особам області та найпотужнішим бізнесменам під час акції нашої газети «Великодня писанка від сироти» ми подарували обділеним долею дітям із Луцької школи-інтернату на вулиці Дубнівській великий плазмовий телевізор. А два роки тому мені навіть довелося писати вдячного листа Борису Климчуку: «Дуже зворушений вашою премією (точніше, премією благодійного фонду «Рідна Волинь») розміром у 250 гривень до Дня журналіста, яку передали мені колеги. Проте я вважаю, що журналісти не мають морального права отримувати премії від влади (адже засновником фонду є представник влади), інакше доведеться співати під дудку тих, хто дає гроші. А ми з вами, надіюсь, за побудову Чесної України.
Тому я вирішив перенаправити ваші кошти тій людині, якій вони більш потрібні. А саме — одній нашій відомій і талановитій землячці, яка вже багато років прикута до ліжка. Квитанцію про передачу грошей надсилаю вам у конверті. Бажаю і надалі творити Добрі діла!».
Іще одна мрія — щоб наша газета справді була добрим другом нашим читачам, і щоб їхня кількість зростала. Адже ви голосуєте за «Волинь», коли її передплачуєте. При цьому пам'ятайте: ніхто не має права забороняти вам читати улюблене видання! Ніхто! А якщо таке трапляється — повідомляйте одразу редакцію. Якщо ж ви вже належите до багатотисячної армії прихильників нашої газети, порадьте передплатити «Волинь» своїм сусідам чи знайомим зробити так само якомога швидше, адже передплата на друге півріччя триває лише до 25 червня. Справжні друзі пізнаються у важкі часи. А вони для нас у зв'язку зі смертю головного редактора Степана Сачука зараз направду непрості.
Тим паче, що вже, по суті, стартувала виборча кампанія. А як казав перший канцлер Німецької імперії Отто фон Бісмарк: «Ніколи стільки не брешуть, як перед виборами, під час війни і після полювання». Тому не дайте навішати собі локшину на вуха. Ви ж бачите, що, як гриби після дощу, стали з'являтися нові газети. Причому більшість із них пропонуються безплатно. Зайве вам нагадувати, що безплатний сир буває лише у мишоловці. Не дайте обманути і принизити себе — довіряйте тим друзям, у вірності й щирості яких ви переконалися роками.
Дорогі читачі, це завдяки вашій небайдужості у крові журналістів «Волині» оселився вірус вільнодумства та відстоювання українських інтересів. Дуже хочеться, щоб у відповідь наша газета дарувала відчуття польоту вашій душі, силу та мужність, щоб, коли треба, ви могли стиснути пальці в кулак і сказати: «Ні — брехні!» Принаймні, ми це маємо робити з професійного обов'язку, а ви — вимагати цього у нас за Ліною Костенко: «Не оступитися. І не покласти лжу на струни».
P.S. Підтримайте чесну газету — «Волинь»!
ЩОБ ПЕРЕДПЛАТИТИ «ВОЛИНЬ-НОВУ», ЗАЙДІТЬ, БУДЬ ЛАСКА, У НАЙБЛИЖЧЕ ПОШТОВЕ ВІДДІЛЕННЯ АБО ЗВЕРНІТЬСЯ ДО СВОЄЇ ЛИСТОНОШІ!
Наш передплатний індекс — 61136
Передплатна ціна газети *
на місяць — 9 грн. 43 коп.; на квартал — 28 грн. 29 коп.;
на півріччя — 56 грн. 58 коп.;
«Волинь-нова» — правдива інформація тричі на тиждень! І невисока ціна!
Джерело: сайт газети «Волинь-нова»
Коментарі
Увага! Редакція сайту не несе відповідальності за висловлювання користувачів сайту, залишені ними у коментарях. За зміст коментаря відповідає його автор.
25/06/12
чесно і порядно.Було б повчитися редактору районки як лишатись принциповою і не розмінюватись як xxxxxx. Хоча мало віриться .
Читач
КОМЕНТУВАТИ
Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.