НАЙВАЖЛИВІШЕ

АФІША

МІСЦЕВІ НОВИНИ

НОВИНИ

ЧУТКИ

Через власні помилки та недопрацювання т.зв. мер намагається "викручувати руки" директорам шкіл?!

У одній з груп ДНЗ №2 неадекватно ставляться до дітей? (+ коментар) Але чи все так однозначно?

Cуддя Ківерцівського райсуду знову отримав квартиру?! (ОНОВЛЕНО)

Переглянути
більше чуток >>>

На головну

УЧИТЕЛЮ!
ПЕРЕД ІМ’ЯМ ТВОЇМ

Педагог, учитель, вихователь – довірена особа суспіль­ства, якій ввіряють найдорожче і найцінніше – дітей, свою надію, своє майбутнє. Тисячі професій народжуються і вмирають. Та серед вічних професій учительська посідає особливе місце. Змінюються умови та засоби виховання, але незмінним залишається головне призначення вчителя – навчити людину бути Людиною.

Вчитель зобов’язаний бути яскравою, неповторною особис­тістю, носієм загальнолюдських цінностей, глибоких і різноманітних знань, високої культури. Все почи­нається змалечку: любов до батьків, до природи, до Батьківщини, до роботи і навіть до життя, але любов до навчання починається з перших кроків у школу, з першого дзвоника, з перших розповідей рідного вчите­ля про наш дивний і мальовничий світ, про диких тварин, що живуть десь далеко від нас у темних і страшних лісах, про людей, які працюють на заводах і фабриках, про мальовничі селянські поселен­ня... І все це нас дуже захоплює, а вчитель - це наш провідник у життя, який слідкує за тим, щоб ми не за­блукали чи раптом на впали. Саме таким вчителем, без усяких сумнівів, є Лук’янюк Тетяна Олександрівна.
Щедра талантами Волинь. Саме тут народилася Тетяна Олек­сандрівна у селі Кортеліси, що у Ратнівському районі. Закінчила Волинський тоді ще інститут імені Лесі Українки факультет російської мови та літератури, але пізніше, зрозумівши, що українська мова їй рідніша, пішла на прекваліфікацію. І закінчила спеціальність “українська мова та література”. І саме тут, у Ратнівському районі, розпочала свою нелегку вчительську долю. По­тім викладала у ПТУ, що в Берес­течку. Згодом у зв’язку з преводом по роботі чоловіка у Ківерці, почала працювати у школі №4, де і зараз вчителює.

- Чому вибрали професію вчи­теля російської мови та літера­тури?
- Це так було давно. І тоді не стояло так різко питання мов. Чим більше я вважала, що знаю рідну мову, хотілося ще знати і російську мову та літературу. Але пізніше з’явилася можливість піти на пере­кваліфікацію і я скористалася нею і отримала диплом спеціаліста української мови та літератури.

- Ви були класним керівником. Скільки Ви випустили класів у школі, в якій працюєте?
-Так я була класним керівником і мала три випуски у школі №4. І всіма ними я дуже пишаюся, бо під­тримую зв’язки з учнями.

- Скажіть, будь ласка, мабуть кожний випуск Вам запам’ятався, одні – хорошими оцінками і меда­лями, інші – поведінкою, чим ще?
- Ви знаєте, так справді, там, де був середній рівень знань, там  панувало добро. Вони приходили на допомогу один одному. Учні вміли як відпочивати, так і вчитися. Інші, можливо, здобували медалі на олім­піадах, перемоги на змаганнях, але всіх їх об’єднувало те, що вони були хорошими і здібними учнями.

 - Розкажіть якісь цікаві випадки з учнями. За стільки років, відда­них школі, їх, мабуть, було дуже багато.
- Так, у класного керівника, справді їх було безліч, так зразу і не пригадаєш.
Я стараюсь з учнями багато по­дорожувати в межах України, в нас було дуже багато екскурсій різних. І ось один інцидент трапився з нами коли ми були у горах. Вечір, усі втомлені полягали відпочивати. Тут чути шурхіт, ми – до дітей. А вони втікають через балкон на дис­котеку. Я їх розумію, вони хочуть відпочивати по своєму, подалі від вчителів, і ось учні вирішили нас обхитрити, але їм це не вдалось. Хотілось пригадати один випадок, де діти проявили себе зовсім з іншої сторони. Ми поїхали в Канів на Чернечу гору. Діти знали про Шевченка і де він похований. І коли ми проходили на території парку, йшли до могили Тараса Григоровича Шевченка, то там було багато про­давців квітів. І мені стало цікаво, чи купить хоча б один учень ці квіти, щоб покласти на могилу. Я стала в стороні і спостерігала, і ви знаєте, я була здивована. Кожна дитина купила той букетик і поклала на могилу. Діти все розуміють.

- Зараз діти, та й сама школа зовсім інші, ніж були раніше. Вони постійно змінюються. А чим відрізняється вчорашній учень від сьогоднішнього: безперечно,  мусить бути поступ вперед, але багато в цьому важить не лише технічний процес, так?
– Звичайно, змінюються в такому плані: діти намагаються рухатись вперед за технічним процесом, тобто хочуть бути сучаснішими, отримати справедливо знання, ви­бирають набагато раніше профе­сію. Ну і, звичайно, зовнішній вигляд змінюється: це – і одяг, і зачіски, і макіяж. І, Ви знаєте, я це підтри­мую. Ще хочу доповнити, що кожний учень вважає себе особистістю, він хоче, щоб з ним рахувались, була по­вага. Вислухати і оцінити справед­ливо повинен вчитель. Але, учень завжди зробить те, що попросить в нього вчитель, наголошую: попро­сить, а не дасть вказівку. Потрі­бен правильний підхід до сучасних школярів.

- І мабуть, зараз важче стало вчити дітей. З їхніми розуміннями особистості і поваги до них?
– Вчитель повинен давати зна­ння. Незважаючи ні нащо. І потім повинен бути результат. Це голо­вне для вчителя – результат. Він повинен знайти методи, не тільки ті, що в посібниках пишуть, а й свої нові, тоді легше буде працюва­ти з дітьми.

- А що можете сказати про зміни в школі? Адже час не стоїть на місці, все змінюється і школа також?
– Наша школа дуже змінилася. І Ви, мабуть, в цьому переконалися самі. І зовнішньо, і звичайно всере­дині колективу, з’являються нові обличчя. І вцьому є велика заслуга батьків, адже вони зацікавлені у цьому. Мабуть комфорт – дуже важлива річ у нашому житті.
Батькицерозуміютьіпостійносприяютьцьому. Мудрий класний керівник з його успіхами тоді, коли є розуміння з батьками. У моє­му останньому випуску не було проблем з батьками, вони завжди йшли назустріч.

- Саме Ваша учениця Оля Левчук набрала на зовнішньо­му оцінюванні найвищий бал. Чи довго Ви з нею займались, і головне розкажіть, якою була Ваша реакція, коли Ви дізнались про це?
– Я з нею працюю протягом 5-11 класів. Вона є переможець районних і обласних олімпіад. Коли було обрано профіль (філологічний клас), то я знала, який обов’язок лягає на мої плечі, і що я повинна навчити дітей української мови та літератури. Праця була дуже важка і є результат, що мене дуже тішить. Реакція… Коли мені Оля ввечері зателефонувала і розповіла цю новину, я буда дещо здивована і навіть трохи розгублена. Я по­думала, можливо, помилилися. Але на ранок я поспілкувалась з бать­ками і зрозуміла, що це все правда. Я була щаслива. Не тільки Оля потішила мене високим балом…Ще багато учнів набрали достатньо високі бали - це від 180 - 200 балів. Я була впевнена, що результат буде хороший, адже Оля здібна дівчина. Я Вам так скажу, ніколи і нікого в класі не виділяю, всі були гарні і розумні діти. І зараз кожен з них навчається в університетах Львова, Києва, Івано-Франківська, Луцька. Хочеть­ся ще доповнити, що діти, які на­вчалися в 11-Ф, будуть кваліфіковані економісти, юристи, медики, знавці іноземних мов, інженери. Адже тут панував культ науки.
І ще наостанок, я б дуже хотіла подякувати дирекції школи №4. Вони усьому нам допомагали. А також – вчителям предметникам, які ставились до дітей з розумін­ням. Велика заслуга класовода цього класу Гомзи Н.З. І також велика дяка не тільки їм від мене, а й від батьків.

На мою думку, такою і повинна бути вчителька, яка ставиться до роботи не як до обов'язку, а сприймає її як задоволення. Йдучи вранці до школи, Тетя­на Олександрівна знає, що її чекають учні, яким вона буде дарувати свої знання, тепло й увагу. Кожного ранку їй назустріч наввипередки біжать, штовхаю­чи один одного, дітлахи. Вона, звісно, розуміє, що її люблять, чекають. Це і є велике недосяжне вчительське щастя.

Катерина Шевчук (Рихтун),
студентка Волинського націо­нального університету ім. Лесі Українки, 5 курс,
практикантка ре­дакції газети “Вільним шляхом“.

Джерело: «Вільним шляхом» від 1.10.11 р.

Коментарі

Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.