Допомогти сайту
Про нас Реклама Про місто Робота Оголошення Чутки Місцеві новини Найважливіше 21.11.2017, вівторок
Північний вітер створив вікінгів




Допомогти сайту

АФІША


Очікується...


Весільні короваї

МІСЦЕВІ НОВИНИ

21.11.2017

Реальних здобутків - мінімально, боротьба ще триває і кінця й краю - не видно, але у Ківерцях відзначили День Гідності і Свободи (+ фото)

21.11.2017

То коли ківерчани відчують ефект від турпоїздок до Польщі міських чиновників?! Дивляться-вчаться, а чи розуміють У ЧОМУ СУТЬ?

21.11.2017

1 млн 98 тис грн виділять на освітлення у Ківерцях на 2018 рік (+ перелік вулиць яким пощастить)

21.11.2017

ФАЙНИЙ ФОРМАТ! Стартували учнівські змагання "Тивер&Gun" з стрільб та дартсу серед учнів міста (+ ФОТО)

21.11.2017

Цікавенька новація від т.зв. "міськради". Хм, схоже на оригінальненький "політичний хабарчик", а ви як вважаєте?

20.11.2017

Ківерчанин поділився своєю щойно виданою книгою поезій «Моя несподівана радість».

20.11.2017

1 млн грн планують виділити на ремонти ливневої мережі міста у наступному році

20.11.2017

Приклад справжнього самоврядування: у селі на Волині люди «скинулись» по 500 грн та відновили ставок. ФОТО

20.11.2017

Український електроавтобус проїхав на одному заряді 320 км - зі Львова до Кам"янця-Подількського

19.11.2017

Як мешканці великого будинку у селі на Чернігівщині щомісяця витрачають на комуналку 10 грн/м²

19.11.2017

57 ідей для прикрашення вікон до зимових свят

18.11.2017

22 листопада - сесія т.зв. "райради" (+ питання порядку денного)

18.11.2017

24 листопада - сесія т.зв. "міськради" (+ перелік питань)

18.11.2017

Які дороги планують ремонтувати у Ківерцях у 2018 році (+ перелік та орієнтовні суми)

17.11.2017

19 листопада у Ківерцях відбудеться Чемпіонат-тріатлон з стрільб серед старшокласників міських шкіл

17.11.2017

Tesla представила нову електровантажівку здатну здолати до 800 км на одній зарядці та спортивне авто з запасом ходу до 1000 км!!!

16.11.2017

Вирок "правлінню" Порошенка, Яценюка і Ко: Вчитель року 2016 виїхала з України в Лондон працювати доглядальницею

16.11.2017

Чергове «покращення» від Гузя та інших волинських нардепів: ВВЕЛИ АБОНПЛАТУ ЗА ВОДУ ТА ТЕПЛО!

16.11.2017

Ділки з "Укропу" "положили око" на музей-скансен?!

15.11.2017

15 тисяч учених підписали відкритий лист людству з закликом схаменутись й почати змінюватись

15.11.2017

У Ківерцях "гудітиме": у Луцьк передислокують військову частину з Миколаєва

15.11.2017

ФК "Олика" - переможець районного чемпіонату з футболу 2017 року

15.11.2017

ДЕ У КІВЕРЦЯХ ЗАПЛАНУВАЛИ БАСЕЙН ТА НОВІ ДИТСАДОК І ШКОЛУ? ВАЖЛИВО! ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ ПРЕДСТАВИЛИ ПЛАН ЗОНУВАННЯ КІВЕРЕЦЬ (пропозиції приймаються до 13 грудня)!

15.11.2017

УВАГА!!! Вулицю Кузнєцова перекрили більш ніж на тиждень (з 14 по 21 листопада )

14.11.2017

Підсвідома ненависть до українців, що базується на страху викриття скоєного колись злочину. Маленька історія з луганського села.

11.11.2017

Переходить всі межі: українцям вигадають новий тариф?!

11.11.2017

Невже депутати хочуть запровадити в Україні кріпацтво?

11.11.2017

...на вулиці Луцькій з"явилося джерело. Це водогінна труба до якої нікому немає діла. Мешканці вулиці самі збирають дозвільні документи для ремонту

11.11.2017

Цуманська толока: Щоб не закрили містечкову лікарню, НА ДАХУ СИДІЛИ І ГОЛОВА, І ПРЕСВІТЕРИ, Й НАСТОЯТЕЛІ

11.11.2017

Це вам не екопроблеми від сміттєзвалищ((( В Україні почали будувати сховище для захоронення та зберігання ядерного палива

10.11.2017

У міськраді почали трохи "ворушитись" у плані благоустрою Ківерець? Чи це традиційно, "для галочки"...

10.11.2017

Відбулась "першість" району з футболу серед дівчат. "Дівчачий" Кубок виграли ківерцівські футболістки (+ фото)

10.11.2017

12 листопада - творчий ювілейний вечір ансамблю "Свічадо" (РБК, поч. о 15.00 год, вхід вільний)

10.11.2017

Гарний проект, вартий наслідування: «Вільна Хата» - місце зустрічі цікавих людей

10.11.2017

На добудову полігону під Ківерцями треба ще майже мільйон

09.11.2017

В Україні буде нараховуватися пеня за кожен день прострочених платежів за комунальні послуги

09.11.2017

ШОК!? Антинародна "верховна рада" розгляне закон про РЕАЛЬНЕ закріпачення українців?!

09.11.2017

Певно, будуть перевибори: через політику депутати сільради вдаються до відвертого шантажу голови за ветування рішення про об"єднання з Луцьком?!

09.11.2017

Коли...?(((

09.11.2017

Справа у в тому, що я переконана в тому, що Україна окупована. Зовні - росією. Всередині - мафією

09.11.2017

"Пєтя став Вітьою". Останній фіговий листок "демократії" зірвано. Замість ліквідувати ОДА та РДА пропрезидентська більшість проголосувала за...

09.11.2017

Ківерцівські боксери здобули золоті медалі у міжнародному турнірі в Польщі. Вітаємо (+ фото)

09.11.2017

Працівники "Цуманської пущі" висадили 300 дубочків (+ фото)

08.11.2017

Електромобільчик в Україні за 62-150 тис грн?!

08.11.2017

Офіційно! 60% землі народу України віддадуть Ротшильдам з 1 січня 2018 року?!

07.11.2017

БЕРІТЬ ПРИКЛАД: Українець Платить За Комунальні 100 Грн У Місяць (+ машина дров на рік), Бо Збудував Собі Незвичайний Енергоефективний Будинок (ФОТО)

07.11.2017

Міськрада шукає юриста. Зголошуйтесь... (+ умови)

06.11.2017

Електромобілі - 2 з 3-ох: дальність 320-600 км, зарядка за 5-15 хв... лишилось ціну знизити і елекроавтомобільна революція здійсниться

06.11.2017

Наслідки тоталітарно-радянсько-ординської системи: з 22 млн грн освоєно лише 16%?!

06.11.2017

Вихованці ЦДЮТ виступили з концертом перед воїнами, котрі оздоровлюються в обласному госпіталі (+ фото)

05.11.2017

Популярність здобуватимуть електроВЕЛОМОБІЛІ (+ фото)

05.11.2017

82-річний пасічник продає мед з найкрутішого електромобіля світу)))

04.11.2017

Керівника Цуманського лісгоспу, якого застукали за полюванням, звільнили, а директору ДП «МГ «Звірівське» оголошено догану

03.11.2017

Екосад без витрат: 25 років досвіду у 7-ми уроках

03.11.2017

Фільми про екологію. 23 стрічки, що змінять ваше відношення до світу

03.11.2017

Зловили трактор з краденими дубами (+ фото)

03.11.2017

Щоб взуття не ковзало в ожеледицю та... (+ 9 лайфхаків)

03.11.2017

Ківерчани діляться світлинами міських дорожніх "озер" після дощиків (+ фото)

Переглянути
більше новин >>>

 

НОВИНИ

20.11.2017

Про одне з "найбідніших" міст США - класно влаштувались, а схеми обману держави "один в один" як в Україні?!

17.11.2017

Приховані сторони популярних корпорацій

14.11.2017

Китайське місто Шеньчжень з населенням 12 млн чоловік замінить всі громадські автобуси на електробуси до кінця 2017

12.11.2017

Британський винахідник пролетів у реактивному костюмі зі швидкістю 51 км/год і встановив світовий рекорд

11.11.2017

Перший в світі серійний електрокар з сонячними панелями (250 км + 30 км, 16 тис євро)

09.11.2017

General Motors прогнозує повне зникнення авто через 20 років

09.11.2017

Оригінальні машини, які замінять людей в с/г

09.11.2017

У Тернополі відкрили автокінотеатр під відкритим небом

09.11.2017

Московія "продала" Китаю найцінніший ресурс майбутнього - прісноводні води Байкалу?!

08.11.2017

Компанія Waymo перша випустить безпілотне авто в США

04.11.2017

Електромобіль ціною у 7,5 тис дол

04.11.2017

Федеральний уряд США оприлюднив дані, які підтверджують шкоду від вакцинації

02.11.2017

Корисні шняжки, які економлять місце

01.11.2017

Конкуренти сонячних дахів Тесла - 80 дол 1 м кв проти 200 доларів

31.10.2017

"Як і його попередник" - у німецькій пресі вийшла розгромна стаття про Порошенка

30.10.2017

Це навмисне привчання українських дiтей до пошани смертi i її символу, – хреста, що приводить до зростання кiлькостi пасивних українцiв i до...?!!!

29.10.2017

Рух "Pitbull" оголосив полювання на нетверезих водіїв. Як вам такі методи?

28.10.2017

Горегенпрокурор?! Саакашвілі потролив Луценка, вказавши на його "зміну шапок" залежно від "точки сидіння"

28.10.2017

Звикайте))) У Німеччині людям заплатять за користування електрикою!

26.10.2017

DAIMLER ПРЕДСТАВИВ ВАЖКУ ЕЛЕКТРИЧНУ ВАНТАЖІВКУ ІЗ ЗАПАСОМ ХОДУ В 350 КМ

26.10.2017

DAIMLER ПРЕДСТАВИВ ВАЖКУ ЕЛЕКТРИЧНУ ВАНТАЖІВКУ ІЗ ЗАПАСОМ ХОДУ В 350 КМ

26.10.2017

Чому в Європі дороги хороші. Запорука успіху: 1) Заборона на субпідряди. Виграв конкурс - роби сам. 2) Гарантія на федеральні дороги - 10 років. 3)...

25.10.2017

Влада Сингапуру забороняє продаж приватних автомобілів

25.10.2017

Навчання виключно мовою нацменшин? Такого не допускає жодна країна Європи!

24.10.2017

У Європі справжній бум на електромобілі! Виробники не справляються з замовленнями

Переглянути
більше новин >>>

 


Останні коментарі:
1/11/17
Потрібен працівник слюсар-зварювальник.
Досвід роботи не обов"язковий.
Робота у Ківерцях.
Моб. 066 886 40 61, 098 597-18-33
Олександр>>>

27/10/17
Потрібен працівник слюсар-зварювальник.
Досвід роботи не обов"язковий.
Робота у Ківерцях.
Моб. 066 886 40 Олександр
Олександр>>>

17/10/17
Продаються дві дачні ділянки, які знаходяться поряд, на масиві «Жабка» площею по 0,6 га (можна під забудову) звертатись за телефонами: 050 831 99 16, 096 465 87 76 (є всі документи).>>>

14/10/17
Продається молода корова.
Тел. 066 78 21 581, 050 82 50 183>>>

2/10/17
Ну так вас призначили на цю посаду щоб щось змінити - так міняйте!!! Критикувати кожен може!!! А ви зробіть щоб та діяльність приносила користь!!! Чи вмієте тільки язиком молоти?! Щось за весь час вашої "діяльності" в районній раді не читав про жодну дієву пропозицію, окрім як щось закрити чи розвалити
Олександр>>>

27/09/17
Здам в оренду магазин, який розташований на площі автостанції, площею 24 квадратних метри.
тел. 066-293-87-86 Оксана
Оксана>>>

25/09/17
Потрібен працівник. Виготовлення меблів.
Досвід роботи не обов"язковий.
Робота у Ківерцях.
Моб. 066 9155283.
Богдан>>>

19/09/17
Ти Дужич молодець але іноді перегибаєш, на тій ВасІльєва вже років десять ніби танки їздили і зимою особливо плачевний стан був , певно жителі не винні, що спочатку ложать асфальт а тоді ведуть газ та каналізацію. Це ж закономірність в Україні. Там навіть не разу поточка неробилася. Повір що люди це оцінять і берегтимуть бо довго чекали.
житель вулиці Васільєва

Володимир Дужич:
певно, реальність така, що наші люди трохи оцінять, коли здаватимуть на ремонт хоча б по 3-5 тис грн, і трохи берегтимуть, коли сума з власної кишені зросте до 7-10 тис і більше. Все інше лише красиві слова й райдужні сподівання.

>>>

18/09/17
перш,ніж заздрити "васильєвцям" треба було й поспівчувати, коли в 90-х роках вони створювали вуличні кооперативи, щоб провести газ і як бережливо відносились до своєї вулиці, аби найменше пошкодити асфальтове покриття.Вулицю асфальтували в кінці 80-х років, не зразу було зроблено зливову каналізацію, що своє й зробило з дорогою.А якщо так хоче дбати про вулиці міста, то подбайте, щоби великовагові "фури" не їздили міськими дорогами де покриття не розраховане на великі вісьові навантаження.
Мешканка м.Ківерці Білоус>>>

13/09/17
Здам в оренду бетонозмішувач тел.099 3163559
Сергій>>>

17/08/17
Фірма "Тартак" набирає на постійне місце роботи верстатників деревообробних верстатів. Графік роботи - понеділок-п`ятниця, з 8-00 до 17-00, в тому числі обідня перерва.
Гарантуємо високу заробітну плату та офіційне працевлаштування.
Телефон для співбесіди - 050-373-67-17>>>

15/08/17
Пропали дві собаки породи лайка, чорно-білого кольору.
Прохання надати будь-яку інформацію, може хто бачив.
тел.+380507452108
Тетяна>>>

31/07/17
Підприємство запрошує на роботу
тракториста з категоріями А В С Д Е
Робота постійна, офіційне працевлаштування
За детальною інформацією звертатися за тел. 03327 27425

На роботу потрібні фахівці в сфері телекомунікацій:
- Кабельник – спаювальник
- Електромонтер лінійних споруд електрозв’язку
м. Ківерці, смт Цумань
Тел.: 03365 21207, 03327 27425
СЛД №2 м.Ківерці
Волинська філія
ПАТ "Укртелеком"
>>>

25/07/17
В районі шиномонтажа (поворот на Рожище) загублено гаманець з водійським посвідченням і тех.паспортом, прохання повернути за винагороду.
+38 095 0755952
Інна>>>

1/07/17
Продаються кози та козенята.
Прийнятні ціни.
Моб.: 097 257 0 137>>>

26/06/17
Запрошуємо на роботу працівників у магазин продовольчих товарів м. Ківерці.
Контактний тел.: 095 244 90 27
Ірина>>>

26/06/17
Надаємо послуги з експертної оцінки нерухомого майна для укладення договорів купівлі/продажу, здачі в оренду, успадкування і таке інше. (Сертифікат Фонду Держмайна України №477/17 від -259.05.2017).
Телефон - 095-618-50-77
Оксана>>>

26/06/17
Продається дача повністю готова до проживання та відпочинку – 2 поверховий цегляний будинок, є кухня, санвузол, душова кабіна, 2 спальні, повністю електрифікована, вмебльована, власна свердловина, супутникова антена, камін, мангал, ставочок, тепличка, ландшафтний дизайн, блоустроєна територія. Розташована поблизу с.Муравище, в 3,5 км від траси Луцьк – Маневичі (поворот біля зони відпочинку “Лісовичок”). Тел.099-037-14-84
Жана>>>

31/05/17
Проблема не в конкретному лікареві, а організації роботи та підготовці лікарів. На скільки я знаю, Ковалець Г. А. не є педіатром, вона терапевт. ЇЇ просто призначили "сімейним лікарем" і вона просто, мабуть, не має досвіду роботи з дітьми...
Сімейний лікар має лікувати і дорослих і дітей та мав би мати спеціальну підготовку...
А як з тим, що пацієнт мав би мати право вибирати сімейного лікар, а лікар отримувати зарплату від кількості пацієнтів?
У мене особисто була аналогічна ситуація, тільки навпаки. Прийшлось мені бути на прийомі у "сімейного" лікаря, який є хорошим, по відгуках, педіатром, а ось терапевт дуже слабенький...
Кім того, мені не зрозуміло, чому на кушетці перед кабінетом сімейного лікаря мають сидіти температурний хворий дорослий та кількамісячна дитина?
А ще, совісний дорослий по кілька годин не може попасти на прийом до лікаря, т. я. пропускає пацієнтів з дітками...
Невже цього, і багато іншого, не знають керівники медзакладів?
Володимир>>>

27/04/17
От вам і триста буржуйок для АТО і селфі на фоні волонтерів а насправді ті самі бариги-корупціонери через яких ця війна почалась і продовжується.Не відмолите хлопці перед Богом, ох не відмолите.
Коліївщина>>>


Останні оголошення:
1/11/17
Потрібен працівник слюсар-зварювальник.
Досвід роботи не обов"язковий.
Робота у Ківерцях.
Моб. 066 886 40 61, 098 597-18-33
Олександр>>>

27/10/17
Потрібен працівник слюсар-зварювальник.
Досвід роботи не обов"язковий.
Робота у Ківерцях.
Моб. 066 886 40 Олександр
Олександр>>>

17/10/17
Продаються дві дачні ділянки, які знаходяться поряд, на масиві «Жабка» площею по 0,6 га (можна під забудову) звертатись за телефонами: 050 831 99 16, 096 465 87 76 (є всі документи).>>>

 
    Звіти
    Сесії
 
 
 



 

Погода в Україні

Від свята до свята!



Місячний календар

Bila Vorona. Клуб сімейного туризму



На головну

ГромадаІнше 6.01.10 р.
В гостях у Миколи Миценка

“Мо’то з волі Господньої, а чи просто випадковість, але факт залишається фактом: Ківерцівська районна газета народилася в перший день Різдва 1945-го”.

Микола БОГУШ, директор видавництва “Надстир’я”, у минулому – завідувач відділом районки.



НЕХАЙ ВИСОКОЮ І ЯСНОЗОРЯНОЮ
БУДЕ ТРАЄКТОРІЯ ТВОРЧОГО ЖИТТЯ

… Не пристосовуватись, не пливти за попутним вітром, а завжди орієнтуватися на правду.

.. чесність і відповідальність, принциповість, вміння постояти за свою позицію і правду. А ще - не піддаватись спокусі обходити конфліктні ситуації, аби жити спокійно і комфортно…

Із вітання голів райдержадміністрації та райради Леонтія КРИЧКЕВИЧА та Андрія МАНЬКА.

В ІМ’Я ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ СОЛІДАРНОСТІ

Непроста біографія районної газети, як непрості й будні жителів Ківерцівської землі. З пожовклих від часу перших сторінок газети дізнаємося про допомогу фронту в роки війни, повоєнну відбудову. Широкого розмаху набув рух за заготівлю лісу для відбудови Донбасу, його шахт. Повідомлення про відкриття нових підприємств, групування селян для колективного обробітку земель, колективізацію. Та все ж однією з провідних тем була тема людей праці, чиїми руками і розумом оновлювалася наша земля.

Гості редакції на 60-річчі районки

Журналісти – літописці району – інформують читачів про важливі події в державі і в трудових колективах, життя славних жителів села і міста. Чимало сил, запалу, творчих здібностей віддали газеті люди, які працювали в районці. У різні часи залишили вони помітний творчий слід на шпальтах часопису. Працювали, щоб районна газета була читабельною, мала найтісніші зв’язки з громадським авторським активом.

Перший номер газети у 1945 р. друкував ОХОЦЬКИЙ Севастян, а ДУНАЄВА Євгенія була першим коректором. Леонід Петрович ГУЗЬ працював кореспондентом у «Радянській Волині», згодом виїхав на Рівненщину, де перейшов на педагогічну роботу – викладачем Острозького профтех-училища. Олександр БОРДАКОВ родом з Чернігівської області. У 1941р. 14-річним підлітком пішов в партизанський загін з’єднання О.Ф. Федорова. Мав нагороди. Оскільки переважав природний хист до газетярства, по війні працював в райгазеті на Чернігівщині, а згодом був направлений секретарем в Олицьку районну газету «Прапор перемоги». М. І. Миценко працював там з ним до ліквідації району у 1957р. Крута партизанська вдача і доля закинули О.С. Бордакова редактором у Маневичі, а звідти – на Рівненщину, де він, ще порівняно молодим, знайшов свій вічний спочинок.

1964 рік

За шістдесят п’ять років через районну газету пройшла когорта талановитих людей, які зберегли в душі і серці теплий спомин про свої перші кроки у журналістику в Ківерцівській газеті.

В нас працювала до вступу в університет письменниця Маргарита МАЛИНОВСЬКА, ще донедавна головний редактор газети «Урядовий кур’єр» Михайло СОРОКА, власний кореспондент республіканської газети «Сільські вісті» по Волинській і Рівненській областях Олексій ГРИГОР’ЄВ, науковий співробітник Центру досліджень періодики, автор поетичних збірок Ігор ПАВЛЮК, асистент кафедри мови і засобів масової інформації факультету журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка Людмила ПЕТРУК… Ось їх свідчення.

  Михайло СОРОКА:
«Робота в редакції районної газети залишила пам’ятний слід. Тоді відкрив себе в журналістиці. Людина, яка пройшла через районну газету, може в будь-якому виданні працювати, якщо має «Божу іскру».

Маргарита МАЛИНОВСЬКА. Її замальовки і кореспонденції вирізнялися чудовою мовою, яскравою образністю. Наприкінці 1962р. залишила редакцію, бо поступила у Львівський держуніверситет. Вже тоді жила літературними інтересами, друкувалася в різноманітних часописах. Закінчувала навчатися у Києві, де була призначена заступником редактора газети «Літературна Україна». Написавши кілька книг, немов яскрава комета, увірвалася в українську літературу. На жаль, вона дуже рано пішла із життя.

У 1946р. прийшла в редакцію газети СЛЮСАР Ганна Степанівна і працювала аж до виходу на пенсію наприкінці вісімдесятих. Кореспондент, відповідальний секретар, творча, сумлінна людина. Першій серед журналістів Волині їй було присвоєно почесне звання Заслуженого працівника культури України, коли ще не було відповідних журналістських звань.

Редактори районки

Так уже, мабуть, судилося, що в раннє повоєння редактори тодішньої двополоски змінювалися разом з прискореною динамікою життя: О. Козубов, А. Демченко, Н. Мельник, П. Черкас, І. Полі-щук, Л. Гузь. Та всі рекорди щодо трудового стажу редакторів районки (на той час вже чотириполоски) побив М.Миценко.

Майже двадцять три роки очолював редакційний колектив Микола Іванович МИЦЕНКО, виховав не одного журналіста і редактора. Має десятки почесних грамот і подяк, нагороджений чотирма медалями.

Микола МИЦЕНКО:
«Колектив районки повсякденно був у творчих пошуках. Ми найбільше уваги приділяли висвітленню, як на мене, найважливішої теми одвічних клопотів і нелегкого подвижницького буття на цьому світі простої людини, чиїми мозолястими руками, розумом і талантом створювалися матеріальні блага і духовні цінності, зростав і оновлювався наш рідний край, багатів і квітнув славний куточок Української держави – озерно-блакитна красуня Волинь…».

У 1962р., коли М. Миценко прийшов з Олександром Бордаковим, який до того редагував Цуманську районну газету «Радянська трибуна», в редакції (приміщення в Ківерцях у старому особняку по вулиці Радянській, нині Грушевського, 7) працювали: редактор Л.П. Гузь, Т.О. Губалюк – зав. сільгоспвідділом, Є.І. Романович – зав. промисловим відділом, М.І.Богуш – літпрацівник сільгоспвідділу, М.Ю. Малиновська – літпрацівник відділу промисловості та відпо-відальний секретар Г.С. Слюсар.

Редактор Ніна Мельник-Довгаль та коректор Ганна Слюсар з прицівниками районної друкарні Лідією Мартинюк

Директором районної друкарні на той час був І. С. САМСОНОВ. За словами М.І. Миценка, оглядини Ківерець з редактором він робив на новенькому малинового кольору «Москвичі», щойно отриманому редакцією. «Містечко справило на нас приємне враження, воно було компактним і чистим. Обабіч прямих, ще не всіх забрукованих, вулиць, стояли молоді деревця, що аж світилися ранньою  свіжою зеленню. Ківерці – гарне містечко, у ньому можна буде і оселитися назавжди», – вирішує він.
8 березня 1963р. міжрайонну газету знову було реорганізовано у районну. Перший номер в якості редактора М.І. Миценко підписав до друку 10.03.1964р.:

«Наша газета впродовж десятків років не випадала з першої трійки кращих місцевих видань в області. Схвальні огляди газети не раз друкувалися в республіканській пресі, не кажучи вже про обласну. Районка виходила навіть на перше місце в Україні за рівнем художньо-поліграфічного виконання».

Нове приміщення редакції по вулиці Парковій, 8 будувалося тодішнім Міжколгоспбудом, який очолював нині уже покійний Ніколаєвич І. А.

Майже сорок років віддав газетярській справі Петро Федорович ЮШКОВЕЦЬ, який  пішов на заслужений відпочинок з посади редактора газети лише наприкінці 2002р. Має відзнаки за багаторічну сумлінну працю на ниві журналістики, особистий внесок у забезпечення інформаційної підтримки діяльності виконавчої влади щодо вирішення проблем соціально-економічного життя району. Ще з шкільної лави був активним дописувачем Олицької газети. Після закінчення відділення преси, радіо і телебачення Вищої партшколи при ЦК КП України у 1964р., куди був направлений ще з Цуманської районної газети «Радянська трибуна», П. Юшковець був затверджений заступником редактора М. Миценка. Цю посаду займав і в О.Г. Потурая. З 1995р. редагував районку.

НЕЦЬКО Галина Михайлівна з донькою

Олег Гнатович ПОТУРАЙ замінив М. Миценка на посаді редактора у 1986р.
Кілька років очолювали відділ листів і масової роботи нині директор обласного видавничого підприємства «Надстир’я» Микола Іванович БОГУШ і власний кореспондент газети «Волинь» Петро Оксентійович БОЯРЧУК. Кореспондентом працювала нинішній кореспондент газети «Волинь» Надія БАЛИК.

Микола БОГУШ:
«Саме в цій газеті розпочинався мій журналістський шлях, який тут стелився впродовж восьми років. Поталанило разом працювати і ділити з колективом прикрість невдач і радість знахідок на нелегкій журналістській ниві».

Олексій ГРИГОР’ЄВ:
«Роки в районці лишаються незабутніми на все життя. Ми були молоді, сповнені завзяття і твердо переконані, що наше слово дуже потрібне людям».

Очолював відділ сільського господарства, пізніше редагував Любешівську районну газету Степан Іванович ПИЛИПЧУК, який до часу пішов з життя (хай земля йому буде пухом, як і нашому кореспонденту МЕЛЬНИЧУКУ Адаму Купріяновичу, радіокореспонденту ЦИБАНЮ Григорію Євдокимовичу, друкарці УРИНІЙ Наталії, першому друкарю газети ОХОТСЬКОМУ Севастяну, редакторам газети МЕЛЬНИК (ДОВГАЛЬ) Ніні і НЕЦЬКО Галині Михайлівні, відповідальному секретарю СЛЮСАР Ганні Степанівні, фотокореспондентам ПОДОЛЯКУ Івану та БУДЯКУ ВасилюСергію ВАСИЛЬЧУКУ, кореспонденту ШКАРЛАТЮК Людмилі та ін.).

Шістнадцять років висвітлювала життя і працю сільських трударів району Лідія ВЕГЕРА, яка нині редагує науково-методичиний вісник «Педагогічний пошук». В редакції газети проходили трудовий гарт нинішні працівники міліції, зв’язку, служби безпеки України, а саме: Петро ОКСЕНЮК, Віктор ОВЧАРОВ.

Районна газета вручну набиралася у районній друкарні, і тому з шаною згадуємо поліграфістів, які її творили: лінотипіста Григорія БАЛЬБУЗУ, метранпажів Валентину ШУМІЛІНУ і Галину СТЕПАНОВУ, майстрів друкарських машин Ірину ОЛІЩУК – маму нинішнього редактора, Ростислава ШУПИЧУКА, Валентину ПОЛІЩУК, Марію ПЕТРОСЮК, Леоніда ПОЛІЩУКА, Дарію СУЛІМУ, Іванну ЛЕЦЬ, Ірину УРБАНОВИЧ, Лідію КОСЯНЮК. Допомагала праця інженера друкарні Валентина ЛЕВШОНЮКА.

Над творенням районної газети працювали: відповідальний секретар Сергій ГУПАЛО, кореспонденти: Світлана ХАРЬКОВА, Любов ГІЛІТУХА, Анатолій СТРЕХА, Діна ЛУЦЮК, Василь НЕДІЛЬСЬКИЙ та ін.

До 50-річчя газети колишній редактор НЕЦЬКО Галина писала (скористаємося матеріалами, підготовленими свого часу колегою):
«У перші повоєнні роки газета виходила на двох сторінках, набиралася вручну. Тираж мала 1500 примірників (у 1995р.–1200). У 70-80-х роках тираж сягнув 10-12 тис. примірників. Ще у 1991р. газета виходила тричі на тиждень. Зменшився і штат редакції з 16 до 6 чоловік. Не виходить в ефір і районне радіомовлення, бо несправна апаратура».

Газета – дзеркало, в ній знаходить відображення все, що діється довкола. За 65 років змінилося багато. Сьогодні чимало наших читачів, держслужбовців і не тільки, користуються підшивками преси для вивчення історії краю.

Іван Михейович Поліщук

Разом з журналістами допомагають творити газету наші читачі, активні дописувачі, небайдужі люди. Плідною є співпраця з депутатами Волинської обласної ради Валентиною Касардою, Дмитром Дремухом, Петром Олешком. Ми завдячуємо ветеранам війни та праці Івану Бардабушу, Леоніду Ройку (Озеро), Миколі Пушкарю (Домашів), Івану Маслошу, Степану Дзвонку, Петру Гуменюку (Ківерці); педагогам Марії Пневській (Олика), Олесі Ковальчук (Жидичин), Зіновію Євницькому, Григорію Павленку, Галині Глинській, Євгенії Бабійчук, Аллі Денисовій, Зої Щербяк, Марії Сільванюк, Оксані Крутилко, Ганні Кулачек, Оксані Данилюк, Світлані Демчук, Світлані Стоцькій (Ківерці), Віталію Волчковичу (Прилуцьке), Юрію Тананайському, Євгенії Лукашук (Човниця), Галині Боровицькій (Цумань), Ніні Вірченко (Київ),медикам Ніні Гуцуляк, Михайлу Слижуку, Ярославу Комариці, Валерію Нездименку, Івану Корцю, Любові Новосад, Людмилі Антоненко; працівникам культури Любові Михальчук, Любові Доридор (Ківерці)…

Вдячні працівникам районної ради і районної держадміністрації, міської ради; управлінь сільського господарства і продовольства, праці та соціального захисту населення, фінансового РДА, Пенсійного фонду, податкової інспекції, КРВ, Управління статистики, земельного відділу, Центру зайнятості населення, прокуратури, РВ УМВС і РВ УМНС, ЦДЮТ, СЮТ, КРЕНЦ... Приємною є співпраця, ми вдячні за це священослужителям: Василю Росощуку, Павлу Арестовичу, Олегу Ткачусю, Юрію Трокуну, Тарасу Манелюку, Андрію Яковлюку; Надії Козел, Михайлу Салову, Андрію Кузьмову, Олександру Гнатюку, Вірі Яцюх…
Спілкуєшся з такими людьми – все одно, що черпаєш з криниці людської  мудрості, цілющого джерела і багатієш.

«Слава Богу на висоті і на землі мир, у людях добра воля! (Лк. 2.14)». Такими натхненними словами зустрічали святі Божі ангели пришестя на землю Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа понад дві тисячі років тому. У святі дні Різдва Христового заглядаємо у свої душі і даємо правдиву оцінку свого життя і діяльності.

Саме в перший день Різдва Христового 65 років тому вийшов перший номер Ківерцівської районної газети, освячений великим християнським празником.

Олександр СТОЛЯРЧУК, колишній голова РДА, який розпочинав роботу в районній газеті на початку свого трудового шляху: «Впродовж цих років газета була разом з людьми, виражала і відстоювала їх інтереси, ділила з ними всі радості, печалі і тривоги».
Перші кроки  до співпраці роблять наші юні дописувачі…  Богданка Пилип, Анна Солодка, Ірина Солтисюк (Ківерці), Лідія Максимчук (Журавичі), Богдан Терешкович (Грем’яче) … 

Пам’ятаю, свій перший допис до районної газети, коли була ще школяркою, у 1972р. З того часу не уявляла себе поза творчою дружбою з редакційним колективом. Займалася у літературному  творчому об’єднанні «Джерела» районної газети, яке вів Петро Боярчук. Була юнкором  республіканського радіо, у молодіжній обласній газеті «Молодий ленінець», переможцем конкурсу «Пам’ятаємо Тебе, Перемого!» до 30-річчя Великої Перемоги, що проводила обласна газета «Волинь».

Лідія Петрівна Вегера

Так складалося, де б не працювала, не полишала співпраці з газетою. З 2002 року – на посаді заступника редактора, а  вже сім років (з 29.12.2002р.) – редактор Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом». Отож, багатьох з тих, про кого сьогодні згадуємо, знала, дорожу пам’яттю про цих творчих людей. До того ж,  мама свого часу працювала в районній друкарні, з нічної зміни приносила свіжий, щойно видрукуваний, номер газети, і тому ще школяркою відчула той запах газетної фарби й цінувала працю тих, хто її творить.
Нині ж, звичайно, життя ставить нові завдання, які спільно з трудовим колективом, районними радою й державною адміністрацією намагаємося вирішувати, хоча наскільки зайнялися б журналісти по-справжньому творчістю, якби ж хоч трішки виконувалося законодавство про висвітлення діяльності органів влади, не кажучи вже про соціальний захист журналістів!

 Безперечно, нелегкою є ця професія. Але бажання працювати для людей перемагає, допомагає  долати труднощі. Особливий заряд енергії отримуємо від спілкування з тими, про кого пишемо, з ким зустрічаємося, завдячуючи надзвичайно цікавій праці журналіста.
Микола Богуш, Лідія Вегера, Микола Миценко, Анатолій Стреха, Петро Юшковець, Петро Боярчук, Діна Луцюк телефонують чи відвідують і тепер наш колектив. Нам приємне спілкування з небайдужими людьми, доля яких пов’язана з Ківерцівською районною газетою. Добру пам’ять про себе залишили Микола Андрійович Лобода, Олексій Юхимович Падалко, Микола Іванович Бурбанов, Олександр Семенович Бордаков, Т.О. Губалюк, Г.П. Гайдучик, Н.Я. Ярмольчук, Л.Б. Гілітуха, І.І. Матюшик, Володимир Королюк, Надія Постолюк, Олександр Хомович Григор’єв.

Про них, колег, розповідаємо й пишемо у рубриці до 65-річчя газети. А  напередодні  вважаємо за потрібне познайомити краян хоч з окремими штрихами з історії видання, тими, хто стояв біля витоків часопису.

Петро Юшковець бере інтерів'ю у ветеранів праці

Читати можна будь-яку газету, а про найвіддаленіші села, їх людей напише лише районка. На жаль, відмежуватися від політики не можна, адже газета громадсько-політична. Але з добром у серці, чистою душею, бажанням поділитися потрібною інформацією поспішаємо щотижня до наших передплатників. Пишемо про все, чим живе і цікавиться людина, розуміючи, що болить, що непокоїть… Читач в нас – і автор газети, що також важливо. А секрет успіху – простий: любити людей, професію, поважати і знати своїх читачів.
Намагаємося стати вище над непростою суспільно-політичною ситуацією, адже мир і злагода мають панувати в нашому українському домі. Два крила – сім’я й робота тримають, на жаль, чимось у нашій професії доводиться жертвувати. Допомагає  в роботі й почуття родинності, яке панує в колективі, у стосунках між колегами у роботі й в позаробочий час. Українці споконвіку добрі, доброзичливі, співчутливі, миролюбиві…

  Можливо, ситуація в суспільстві зробила нас дещо черствішими, байдужими. Але ставлення до читача, мудрість, винесена з цих років, утверджують в необхідності журналістської праці. Тому йтимемо до вас, читачі, й надалі з вірою, добром, порадою, підтримкою і великим бажанням працювати задля розквіту рідного краю.

  У прискореному ритмі життя відгомонять роки, відходитимуть у невороття покоління за поколінням. Жовтітимуть в архівах спресовані часом підшивки газет, але не зникатимуть. Вони вічно дихатимуть енергією минулих років і промовлятимуть до нащадків нетлінною мовою історії.

І, як написав колишній наш колега, директор видавництва «Надстир’я» Микола Богуш: «Мо’то з волі Господньої, а чи просто випадковість, але факт залишається фактом: Ківерцівська районна газета народилася в перший день Різдва 1945-го».

 Відтак, на це ж велике християнське свято 2010-го їй виповнюється шістдесят п’ять.

Людмила ЯКИМЧУК,
редактор газети “Вільним шляхом”.

Вдячна Миколі МИЦЕНКУ за допомогу у підготовці матеріалу.

Фото з редакційного архіву.

Джерело: «Вільним шляхом» від 6.01.10 р.

Коментарі


7/05/10
«Найталановитішим» серед тих, хто працював у редакції газети «Вільним шляхом», виявився Петро Боярчук. Як відомо, журналісти і повії мають багато спільного.
Але не цей гріх я замолюю. Прошу Господа, аби на старість оберіг мене від маячні,котра уразила серце і душу «суперпатріота» Петра
Боярчука.

Я ПОХВАЛИ НЕ ХОЧУ,
МЕНІ ЗА КОЛЕГУ ПРИКРО

Нема над головою бабуні, яка б напучувала:
«На люди, дитино, виходь привітненькою
і охайненькою. У них і своєї журби доволі…»
Євген Сверстюк.

Не обтяжуючи себе дослідницькою роботу в архівах (тільки не опрацьованих справ Олицької ратуші в Державному архіві Волинської області є 199 одиниць), заслужений журналіст України, письменник Петро Боярчук відчув себе пупом олицької землі в книзі «Про що мовчить стара Олика ». Прочитавши написане іншими, вирішив,так би мовити, кожному катюзі віддячити по заслузі. Стосовно мене він діяв за методом паска і пряника. Таке собі виховання на тлі українського патріотизму.
I все це часто робить ніби не він, а саме містечко, яке все бачить. Кілька разів стара Олика і на мене добре глянула. Бо,наприклад, у своїх публікаціях порушував питання про перетворення замку Радзивіллів у своєрідний історико-культурний заклад,бо відкрив першого волинського журналіста Северина Сивицького, а в 2006 році в матеріалах ХVІІІ Всеукраїнської науково-практичної історико-краєзнавчої конференції, що відбулася у Луцьку та Олиці, заговорив про звертання литовського гетьмана Януша Радзивілла до Богдана Хмельницького і війська Запорозького(вже після Переяславської ради), «аби того ярма – гіршого поганської неволі –на себе не брали».
Самому ж Петрові Боярчукові я чомусь муляю. Ось тільки не скрізь називає мене конкретно. Мої прізвище та ім’я замінив словами «рядки одного з волинських авторів», « звучать із відверто знущальним цинізмом слова одного із тих, хто, наче присвоячуючись до старої Олики своєю уважністю…». Помітити і впевнитися, як людина може присвоячитися до населеного пункту, напевне, Петрові Боярчуку допоміг доктор Фройд. Але ось для чого вдаватися до дурного тону – не називати мене? Це моветонство(моветон – поганий тон, манери й поведінка не прийняті в суспільстві; людина дурного тону) Петро Боярчук посилює перекрученням тексту, який цитує із моєї статті «Провінційне містечко як дзеркало ущербної ментальності», надрукованої більше семи років тому(«Дзеркало тижня» за 3 серпня 2002 року). Ось в першому розділі своєї нової повісті-хроніки Петро Боярчук погоджується, що часто в Олиці за національною ознакою чисельність українців переважали представники інших націй,зокрема євреї. І тут йому поперек горла стає моя стаття. Петро Боярчук ,ніби прикинувшись дурником,вдається до цитування . Здається, погодившись із моїми словами, що Олика стала « місцем перехрещення поглядів багатьох народів - литовського, польського,австрійського,єврейського,російського…», додає: «але, випливає з написаного, не українського, бо українців начебто «тут було лише кілька десятків». Далі було ще не те. Про те, що я з відвертим цинізмом , виходячи із Боярчуківської патріотичної пильності, вирік. То що ж?
Петро Боярчук цитує рядки моєї статті: « В наш час, коли історія і на місцевому рівні переписується по-новому… здійснюються відчайдушні намагання розшукати в Олиці корені націоналістичного руху». Ці три крапки – не мої, Петро Боярчук ніби вказує на скорочення тексту, а насправді короткою автоматною чергою стріляє в неугодного. Петро Боярчук вирішив приховати від читача суттєве, а тому я змушений спотворений уривок навести повністю. У мене було : « Нині, коли історія переписується по-новому і на місцевому рівні, згадуючи минуле, не обходяться без брехні. Пишуть тільки про діяльність української «Просвіти», хоча в міжвоєнний період ця громадська організація була дуже слабенькою, порівняно з такими міськими об’єднаннями , як «Спілка дрібних купців», «Тарбут», «Сіоністська організація».І це не дивно, бо українців тут було всього кілька десятків. Фінанси, влада і вплив перебували в руках євреїв та поляків. Що вдієш – це історія, що, як відомо, умовного способу не має. І все ж таки робляться відчайдушні спроби відшукати в Олиці коріння націоналістичного руху».
Як бачимо, я веду мову про осмислення міжвоєнного періоду історії Волині—1921-1939 роки. Ймовірно, у Петро Боярчука міжвоєнний період вкладається в якісь інші часові рамки? Але ж у автора книги є й інші проблеми. Ніби заперечуючи мені, як приклад коріння(?) націоналістичного руху наводиться арешт оличан-- членів Української Революційної Організації (о Боже!) у 1948 році. Судили хлопчаків та юнаків,як це часто траплялося в ті роки, за нізащо. Бо вони нічого не зробили загрозливого у напрямку зради радянської батьківщини. Ніяких доказів, що така організація діяла, у Петра Боярчука немає. Є свідчення, що видавалися членські квитки з тризубами. Але якщо ж діяла така організація, то що вона зробила? Чи є записи про це в особових справах засуджених?А чи була ця організація націоналістичною? Адже у назвах слова «революційний, революційна» часто-густо використовували бульбівці та їхні послідовники, а прихильники Тараса Бульби-Боровця ніколи українським націоналістами не були. Як не крути, а всім добре, що у міжвоєнний період в Олиці процвітав комуністичний рух.
Хоча гірко і прикро, але в міжвоєнний період на героїчній волинській землі Олика постала ніби місто-мутант, в котрому дуже мало було українського духу. Архівні дані Державного архіву Волинської області(ДАВО) свідчать, що за результатами перепису, проведеного з 20 березня по 4 серпня 1923 (справа № 15, опис 1, ф.140), в Олиці мешкало 2777 жителів, із них 149 росіян, 15 чехів, 2480 євреїв, решта – інші(українці, поляки, німці, білоруси). Ось звідки взялося моє міркування, що українців тоді в Олиці було кілька десятків. Після розстрілу єврейського населення Олики в 1942 році в містечку мешкало всього 104 особи . Ось звідки у багатьох виникає справедлива думка, що Олика була єврейським містом, звичайно, на українській землі.
Скажіть, хто із читачів дізнається, що саме мене цитує Петро Боярчук , коли він з якогось «раболіпного» переляку не вказує мого прізвища, чим не тільки порушує закон про авторське право, а закони елементарної етики. Читач не знатиме, а ось, мовляв, Сергій Гупало нехай знає, що його легко можуть змішати з лайном. Напрямок такої підлості закономірний –«галганом» і татар-зіллям комусь зацікавленому покластися під ноги. Щоб якусь премію відхопити?
І в той же час Петро Боярчук обговорює недостойну поведінку графа Льва Вітгенштейна, котрий через 2 роки після смерті дружини нібито подарував сімейні коштовності княгині Суворовій, коло якої упадав. І знову йому муляє Сергій Гупало – бач,написав, що після смерті дружини Стефанії Лев Вітгенштейн «в спокої і тиші шукав душевної рівноваги», бо «єдиною розрадою» для нього були «маленькі Марія та Петрик»… А що Петро Боярчук хотів? Щоб молодий багатий чоловік холостякував до старості чи аж до смерті? Як правило, у вищому світі після смерті чоловіка чи дружини уникали розваг, любовних пригод тільки протягом одного року. Граф Лев Вітгенштейн цього дотримався.
Але не це головне. На 76 сторінці книги «Про що мовчить стара Олика» Петрові Боярчуку знову чомусь світ заступив саме я : « Відтак, заперечуючи правила майорату, яких не заперечував навіть імператор, Гупало висловлює думку про те, що саме Вітгенштейн мусив би бути «справжнім власником Олики»… Як же я насправді «висловлював думку»? У статті «Олика – родинне гніздо князів Радзивіллів», яку використовує Петро Боярчук , я писав: «Після смерті Домініка Олику передали у власність представнику іншої лінії Радзивіллів Антонію. Причина була не в причетності Домініка до війни проти царя, а в тогочасних законах, які передавали спадщину лише по чоловічій лінії. Таким чином, Стефані не могла отримати Олику у власність, але тут вона мала свою частку .Але Петро Боярчук вдає, що не бачить цих рядків і чомусь перестрибує до статті «Князі Вітгенштейни: забутий батько і невідомий син», котра була надрукована на три роки раніше попередньої.
Це ж треба вміти так цитувати, поставивши в одне своє речення два моїх словосполучення із різних текстів і не бачачи основного -- що я все ж не заперечую правила майорату! Чого ж не вистачає Петрові Боярчукові? Освіти? Журналістського і письменницького досвіду? Чи просто совісті?
Перестрибнувши з одного тексту в інший, Петро Боярчук знаходить зачіпку. В колишній моїй статті написано: «І відповідно до тодішніх законів(оскільки Домінік синів не мав) спадщина була передана не дочці, а родичу з іншої лінії Радзивіллів – Антонію, сини якого Вільгельм та Богуслав замовчували ім’я Стефані, доклали зусиль, аби відходило в небуття славне ім’я Льва Вітгенштейна, по суті, справжнього власника Олики. Тож невипадково дотепер вважається, що Оликою до 1939 року володіли лише Радзивілли».( До речі, стаття написана у 2001 році, коли я ще не знав, що у князя Домініка Радзивілла був дошлюбний, так би мовити, незаконний син Олександр, котрий не мав права отримати батьківську спадщину).Від себе додам, що я невипадково виділив вставне словосполучення «по суті». Адже його значення Петро Боярчук вдає, що не розуміє.
«Україна, по суті, втратила перспективи державного контролю над газотранспортною системою»,-- заявив Президент України Віктор Ющенко 11 червня 2009 року. «По суті, це наша національна Нобелівська премія в галузі літератури і мистецтва…» -- якось в газеті «Україна Молода» про Національну премію імені Тараса Шевченка висловився Микола Жулинський. Як бачимо, за допомогою вставного словосполучення висловлюється емоційне ставлення, суб’єктивне міркування, а не юридичне, словосполучення несе у собі порівняльну ознаку, його можна замінити синонімічними словами «ніби, немов». І ми знаємо, і сам Віктор Ющенко знає, що насправді Україна перспектив держконтролю над газотранспортною системою аж ніяк не втратила, а Микола Жулинський про найвищу премії в нашій країні говорить образно, порівнюючи, без якоїсь задньої думки перейменувати Шевченківську премію на національну Нобелівську. І навіть затяті вороги цих відомих в Україні людей не дозволяють собі того, що дозволяє Петро Боярчук, – на тлі подібних висловлювань розвивати комусь вигідну маячню.
А далі було ще не те. Виявляється, Петро Боярчук вміє цитувати не тільки мене, а й привидів. На сторінках 59-60 своєї книги він говорить про полеміку на білоруському сайті зі мною якогось невідомого. Насправді йдеться про академіка Євгенія Жмакіна із Нижнього Новгорода , котрий у своїй книзі «Секреты империи Бенардаки»(стор.22-23) критикував мене нібито за недоліки у статті «Провінційне містечко…», одначе сам потрапив у халепу, бо заговорив зовсім про іншого князя Михайла Радзивілла. Того що народився майже на століття раніше, ніж той, про котрого вів мову я! Про це неподобство я писав у волинській газеті «Відомості.ua» 8 травня 2008 року . І цитує Петро Боярчук не когось іншого, як Євгенія Жмакіна – явно не білоруського популяризатора роду Радзивіллів. Тож не зміг я відшукати в Інтернеті , хто із білоруських популяризаторів зі мною полемізував. Я знаю, що подібний «полеміст» є у Росії(http://libnn.ru/content/blog category/0/56/10/450/ ). Князь Михайло Радзивілл( 1870-1955), старший брат останнього власника Олики Януша Радзивілла, цікавий не тільки для російського академіка Євгенія Жмакіна, а й для українського журналіста й письменника Петра Боярчука. Шкода, що Петро Боярчук використовує примітивні методи російського дослідника. На 59 сторінці повісті-хроніки Петро Боярчук глузує, що я у своїй художній повісті «Привид замку Радзивілл» назвав почуття князя до Марії щирими і найвищим смислом життя. Адже «в якісь із газетних публікацій той же Гупало раптом заговорив про цілком меркантильні Михайлові інтереси». По-перше,Петрові Боярчуку відомо, що повість написана від статті на два роки раніше,коли мені чимало фактів із життя князя не було відомо. По-друге, як можна ставити вимоги до художнього твору такі,як до дослідницької статті? Мислення Петра Боярчука -- мислення не журналіста і письменника, а затюканої бабці із забутого Богом села.
Дійсно, пророчі слова нашого Кобзаря: «Якби ви вчились так, як треба…».Багатьом відомо, що Іван Мазепа в Олександра Пушкіна в поемі «Полтава» здатний на великі вчинки не тільки в ім’я кохання, хоча в статтях російський поет українського гетьмана називав злочинцем і т.д. Той же Олександр Сергійович зовсім по-різному змалював Петра І в «Полтаві» та «Мідному вершникові».А геніальний твір «Моцарт і Сальєрі» Олександр Пушкін написав на основі плітки,що тільки через десятки літ стала легендою. Уявляю, яка б заварилася катавасія, коли б Петрові Боярчуку раптом забаглось звіряти з дійсними фактами твори Василя Кожелянка чи Віктора Пелєвіна, а чи «Московіаду» Юрія Андруховича. А скільки відмінностей від реальних фактів у творчості Генрика Сенкевича? То що – він не гідний Нобелівської премії? Візьмімо хоча б роман-хроніку Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Полковник Сомко не міг бути нареченим Лесі Череванівни, оскільки насправді він був жонатий, а Васюта Золотаренко у 1663 році був молодим чоловіком,а не дідом. Тобто, таке об’ємне поняття як історична правда та художній вимисел для заглибленого в олицький грунт Петра Боярчука – terra incognita.
На жаль, Петро Боярчук взяв приклад з академіка Євгенія Жмакіна і вирішив принести читачам ще один міф - про орла на картині Юзефа Пєшки. Цей могутній птах нібито символізує відродження Речі Посполитої. Насправді ж Теофілія Радзивілл зображена не «в образі міфічної сестри і дружини Зевса Гери»,як пише Петро Боярчук, а в образі Геби – доньки Зевса та його дружини Гери. Як відомо, Геба – богиня вічної молодості. Але страшно не так це, як те, що Петро Боярчук утверджує у своїй книзі новий міф.
Впевнитись у тому допомогла, можна сказати, випадкова моя обізнаність з міфом про Гебу. У студентські роки прекрасні лекції з античної літератури мені довелося слухати у славетної Ази Тахо-Годі. Чомусь тоді богиня Геба запам’яталась, а невдовзі я написав вірш «Нагорода Геби», що згодом увійшов до моєї поетичної збірки «Світанки над Західним Бугом».З того часу якось мимоволі все мене цікавило, що стосувалося Геби . Так само, як тепер цікавить все незнане про могутній рід Радзивіллів. І ось влітку року 2009, будучи на заробітках у Польщі, відвідав я неподалік Кракова у містечку Неполомиці королівський замок, а в ньому --- картинну галерею творів польських художників ХІХ століття. Там мене дуже зацікавив портрет Теофілії Радзивілл, твір Юзефа Пєшкі. Я запам’ятав, що дружина Домініка Радзивілла на ньому зображена саме в образі Геби, а не Гери. І тому, коли потрапила мені до рук книга Петра Боярчука, у мене з’явилася сумна думка, що пішла до читача наступна фальшивка. Аби впевнитись, чи не підвела мене памґять, за кваліфікованою допомогою я звернувся до працівників музею королівського замку в Неполомицях, надіславши їм копію портрета, під котрим Петро Боярчук написав, що це дружина Домініка Радзивілла зображена в образі Гери. Відповідь не забарилась. Ось оригінал короткої характеристики твору , про якого йде мова: « Jozef Peszka ."Portret Teofili Radziwillowej jako Hebe", olej na plotnie powstaly w 1807 roku. Teofila z Morawskich Dominikowa Radziwillowa (zm. 1828), promo voto Starzenska- druga zona Radziwilla, ordynata nieswieskiego, kleckiego, olyckiego. Przedstawiona jako Hebe». Доказом моєї правоти є також справжні підписи під картиною Юзефа Пєшкі на сторінках, котрі можна побачити у всесвітній павутині: http://www.pinakoteka.zascianek.pl/Peszka/Index.htm(portret...
Про що ж тоді «міфолозував» Петро Боярчук? З якої картини він робив фоторепродукцію для своєї книги?
Вслід за академіком Євгенієм Жмакіним волинянин Петро Боярчук утверджує міф на тлі патріотизму, в даному випадку -- польського. Нині я з упевненістю можу сказати, заперечуючи фальшивку Петра Боярчука, що на картині Юзефа Пєшки Домінік Радзивілл не міг почуватися орлом, і ця сильна та могутня птиця не могла символізувати відродженої Речі Посполитої. Не було і не могло бути такого задуму в художника. Насамперед тому, що придворний художник Радзивіллів у своєму творі не був оригінальним, а всього лиш епігоном. Вже до нього були відомі портрети осіб жіночої статі, що належали до вищого світу. В образі Геби увіковічнив герцогиню Орлеанську Жан-Марк Натьє,княгиню Катерину Долгоруку-- Йоганн Баптист Лампі Старший, Анну Пітт – Луїза-Елізабет Віже-Лебрен, той же Джошуа Рейнолдс намалював «Портрет місіс Мастерз в образі Геби». На всіх цих картинах молоді жінки зображені з чашами і з орлом Зевса. В часи, коли в Несвіжі творив Юзеф Пєшка, добре були відомі і скульптури Геби таких митців, як Бертель Торвальдсен і Антоніо Канова, не кажу вже про «Іліаду» та вірші Джона Кітса. Тобто, орел у мистецьких творах – ніяк не символ незалежності Речі Посполитої. Та й Домінік не міг себе почувати цим грізним птахом, бо якщо сам був дилетантом в античному мистецтві, то освічений Юзеф Пєшка добре знав, що Геба з чаші годувала Зевсового орла. Саме того,що завдаватиме неймовірних мук Прометею, коли клюватиме його печінку. Оскільки Геба , як свідчать твори античної літератури, вийшла заміж за Геракла, то Домінік Радзивілл міг почувати себе саме цим грецьким героєм. Або ж Прометеєм… «Ты скажешь: ветреная Геба,// Кормя Зевесова орла,//Громокипящий кубок с неба,//Смеясь, на землю пролила!»--писав у хрестоматійному віршеві «Весняна гроза» Федір Тютчев.
Завдяки творчості Тараса Шевченка кожний національно свідомий українець знає, що Прометей – символічний образ нескореного народу. Леся Українка називала нащадками Прометея всіх борців за волю. Зрештою, вона й сама відома як дочка Прометея. В той же час Тарас Шевченко у повісті «Мандрівка з приємністю та й не без моралі» образ Геби використовує для посилення іронії. Так він називає то прислужницю в жидівській корчмі, то соромливу червонощоку чорноброву дівку Параску, яка весь час підносить до столу напої та страви у застіллі лікаря й агронома Степана Прехтеля, в котрого гостював. Шевченківські Геби зовсім не схожі на богиню з античної міфології і , звісно, частують не нектаром та амброзією.
Та підемо далі – вслід за Янушом Радзивіллом(стор.101—102). І тут Петрові Боярчуку я не даю дихати. Бач, написав, що його арештували в 1939 році місцеві комуністи за допомогою міліції, функції якої виконувала олицька Червона гвардія!
О-о-о-у-у! Петро Боярчук впевнений, що я недооцінив авторитету власника містечка, «бо заарештувати князя олицькі комуністи усе ж не наважились».Цю справу нібито звершило не що інше, як могутнє НКВД. Петро Боярчук вірить не мені, а невістці Януша Радзивілла Ізабеллі Радзивілл, спогади якої поміщені в книзі Марека Міллєра «Аристократія». Кому вірити – його справа. Але ж для чого підштрикувати мене? Невже Петро Боярчук подумав,що факти арешту Януша Радзивілла я висмоктав з пальця? Як все відбувалося, описано в матеріалах Державного архіву Волинської області ( ф. Р – 1261, опис 1,спр.79),де поміщено,до речі, свідчення всім відомого в Олиці секретаря районного комітету КПЗУ Андрія Жовтянського. Так що можу з впевненість повторити: «…При конвої до машини і посадки сім’ї його(Януша Радзивілла) службу ніс Чухилевич Т.К. з підрозділом Червоної гвардії».Архівна справа стверджує, що під час арешту Януша Радзивілла саме представник якогось «особого» відділу(можливо, місцевого НКВД) був другорядною і пасивною особою. А ось увірватись у княжі покої дозволили собі якийсь Антон Мурашко і підрозділ місцевої Червоної гвардії… В цій ситуації я більше вірю архівним документам,як більше вірив і в інших випадках. Саме архівам однаково, яка надворі політична погода і яка в Олиці влада.
Архіви – це документи, а що спогади… Вони різні бувають. Але серйозні дослідники спогади ставили на другу сходинку після архівних документів. Не секрет, що часто одні й ті ж особи про одне й те ж по-різному згадували у своїх спогадах, залежно від політичної кон’юнктури та власної безпринципності. Просто вірити на слово і писати про це, як про історичну правду – ризикована справа. Чи багато хто захоче про себе чи рідних розповідати щось зле ? А через копу років багатьом чомусь хочеться хоча б на словах довести, що зробив у прожитому щось героїчне, а то й пофантазувати через старість. Це життя, і від цього нікуди не дітись…З написаного Петром Боярчуком у повісті-хроніці випливає, що й олицькі комуністи любили й поважали Януша Радзивілла. Але ж вони ,члени осередку Якова Лучинського, підпалювали його скирти і після арешту поліції заявляли, що зробили це з ненависті до власника Олики, «ката пролетаріату»(ДАВО, ф.140. оп.1,спр.111).Під час ярмаркових страйків та інших акцій Януш Радзивілл олицьких пролетарів неодноразово заспокоював за допомогою поліції, і не тільки місцевої.
Не знаю нині сущих людей, котрим повірив Петро Боярчук, але ось Тадей Булгарін – зовсім не та людина, якій можна вірити. Через його творчість , на жаль, і на Волині з’явилися «усомнівшієся Макари». На 72 сторінці книги «Про що мовчить стара Олика» Петро Боярчук засумнівався в загальновідомому: що Домінік Радзивілл свою майбутню дружину Теофілію виграв у карти. Це трапилося, бо Петро Боярчук повірив Тадею Булгаріну, який писав, що молодий князь в карти не грав, але досить часто оплачував програші своїх друзів. Прикро, що полінувався Петро Боярчук прочитати «Спогади» Тадея Булгаріна, а процитував вже процитоване тим же Костянтином Тарасовим.
Пам’ятаєте, як переслідували Олеся Гончара за «Собор»? Та ж ситуація : не читав, але засуджую… Насправді ж Тадей Булгарін пише про те, що Домінік Радзивілл не грав у карти лише протягом тих кількох днів,коли він приїхав по 300 червінців, котрі його батькові був винен опікун Домініка. Тадей не мав ніяких доказів про борг,але гроші отримав, а тому неймовірно зрадів, що так пощастило. А тому з приводу і без нього надмірно захвалював молодого власника Несвіжа та Олики. А в Петра Боярчука склалося враження, що Домінік Радзивілл зовсім не грав у карти. Грав – та ще й як! Та й Теофілія не відставала, вона навіть курила люльку, могла управляти четвіркою запряжених коней, верхи заїжджала прямо у княжі палати(спогади друга Францішка Гаєвського, друга князя Домініка). Невже Петро Боярчук не знає, що посилатися на Тадея Булгаріна, навіть говорячи про коней(стор.149), явно не переконливо? Не тільки тому, що він зрадив ідеали незалежності Речі Посполитої, яким залишився вірний князь Радзивілл.
Вся творчість і життя українофоба Тадея Булгаріна – суцільна афера. Випросивши в російського імператора прощення за те, що воював під прапором Наполеона, він став всім відомим негідником. Редагуючи журнал і газету,як співробітник політичної поліції (3 відділення) весь час писав доноси на письменників,передових людей. Удостоївся репутації безпринципного журналіста і письменника, котрий за гроші і певні імператорські нагороди міг зробити будь-що . Це йому належить ідея так званої низькопробної масової літератури, коли головним для письменника постає не якість твору, а як заробити на писанині побільше грошей ; саме йому належить ідея,що української мови немає, а є тільки українське «нарєчіє», котре ось-ось помре, а тому у рецензіях насміхався з Тараса Шевченка, вимагав від нього писати тільки російською мовою. А скільки неприємностей Тарас Шевченко,Микола Гоголь та Олександр Пушкін мали через Тадея Булгаріна! А яку він написав підступну рецензію на «Кобзар» Тараса Шевченка! Якби Петро Боярчук прочитав роман «Мазепа» цього автора, то ,напевне, не одного дня плювався б і не захотів би більше цитувати Тадея Булгаріна. Якщо ж захоплюватися творами та спогадами українофоба Тадея Булгаріна, то можна ще не такі написати нісенітниці, як Петро Боярчук. Тож – все ж те: якби ми вчились так , як треба…
Щоб штрикнути Сергія Гупала на 120 сторінці своєї книги, « олицький апостол» Петро Боярчук згідний використати й інших українофобів. Наприклад, тих, що широко цитував із «Memorial Book of the Community of Olyka(Ukraine)». Виявляється, до розстрілу олицьких євреїв був причетний фашист Макс Таубер. Ну і що? А те що з боку Петра Боярчука відразу миттєва реакція: «Сергій Гупало в одній із публікацій назвав його Максом Габером».А звідки Петро Боярчук взяв, що саме його я назвав Максом Габером? Я мову вів про шефа окупаційної адміністрації Олицького району, якого зафіксовано в архівних документах(див. ДАВО, ф. Р-66,оп.4,спр.14), а про кого мову вели автори в «Memorial…»? Чи не могло бути в Олиці двоє фашистів на ім’я Макс? Могло. Якщо ж Петро Боярчук більше, ніж мені, вірить авторам цього єврейського збірника навіть в таких деталях, то чому не вірить, що олицьких євреїв розстріляли не гітлерівці, а українці? Адже саме такою брехнею сповнені деякі спогади колишніх мешканців Олики(наприклад, Берла Гала), надруковані в «Memorial Book of the Community of Olyka(Ukraine)». А якби й трапилася з мого боку прикрість – елементарна друкарська описка? Та чи мало подібних недоліків у книзі «Про що мовчить стара Олика»? На сторінці 74 зазначено, що Домінік Радзивілл народився у 1768 році, а на сторінці 144 під світлиною , на якій доктор фізико-математичних наук Віктор Жовтянський, зазначено, що це Андрій Жовтянський, під фоторепродукцією картини Юзефа Пєшки написано, що Теофілія Радзивіл зображена в образі сестри та дружини Зевса Гери(насправді художник її змалював у образі Геби, доньки Зевса та Гери), той же сумнозвісний Тадей Булгарін у Петра Боярчука -- то Фадей Булгарин, то Фаддей Булгарин, останній ординатор Олики у нього Януш-Фердинанд, хоча насправді це був Януш-Францішек, верховний жрець Литви Лідзейко, а не Ліздейко. Ківерцівську районну газету Перто Боярчук називає «Вільний шлях», хоча вона має назву «Вільним шляхом».
Звичайно, з мого боку отак, здавалось, колезі по перу тицяти гидко. Але як не вимазатися лайном, у яке мене втягнули? А ще шанувальник української мови і «новітній апостол» «Петро Боярчук збагачує рідну мову такими ось cловами і словосполученнями : десь інде, здвиг декабристів, цементно-бетонний монумент, відміна секвестру(замість скасування), крайка полотна, панцерники(а не танки), властувати, присвоячуючись до старої Олики, учбові кібуци, у цьому зв’язку, галганом(галган – нероба, гультяй, діалектне слово, котрого в Олиці ніхто не знає) кластися під ноги, несумнівний патріот, чиновний(а не чиновницький) умисел, паляли навмання,будівничі(замість будівельники), вибачився, пістолетна куля в потилицю з руки есесівця…А які речення вивершує! Ось про те, як ледь не з’явилася легенда через помилку білоруського популяризатора роду Радзивілла. Що ж то за легенда? Ось вона.(«Рудоволосе бісенятко» – це Марія Бенардаки, кохана князя Михайла , брата Яноша-Францішка Радзивілла). «Цього разу – про любов «рудоволосого бісенятка» , що пережила саме «бісенятко», щоби продовжити життя «блискучого князя» і несумнівного патріота Польші Михайла-Гедеона Радзивілла від року 1778, коли він народився, ген аж до року 1955, коли помер Михайло Радзивілл, син Фердинанда». Ви щось зрозуміли? Я теж – ні…Або ж : «Обидва кургани були пам’ятниками без суду і присуду розстріляним 22-23 червня 1941 р. енкаведистами в Луцькій тюрмі сельчанам».
Що ж пережило Марію Бенардаки – легенда чи любов? Подібних речень у книзі Петра Боярчука не злічити. Але для автора головне правильно сказати не фонетично, синтаксично, стилістично – а політично. А чого варте образне мислення з допомогою набридливого «вимальовування трикутника»? Невже прямолінійний Петро Боярчук не знає інших геометричних фігур? Чи не тому з’явилися у нього школярські твердження, що Януш Радзивілл не міг бути агентом НКВД, бо він не давав підписки про співпрацю, не отримував за це грошей, а навіть був заарештований у 1945 році. А чому заарештували інших агентів, або ж -- керівника легендарної розвідгрупи «Червона капела» Леопольда Треппера, котрий справно виконав завдання, удостоївся генеральського звання і високих нагород? Леопольд Треппер не тільки не отримував коштів з Москви, а й сам заробляв,займаючись бізнесом разом зі своїми розвідниками, і навіть відправив чимало грошей в Токіо для Ріхарда Зорге. Однак далі не варто розгалужувати думки. Це вже тема окремої статті і стосується мене меншою мірою, аніж вище викладене.
Прикро, що так виходить: витрачаєш час і зусилля, не очікуєш ніякої підлості, окрім хіба що якоїсь підказки чи помочі від старшого за віком і досвідом колеги, а у відповідь-- відро помиїв. І народжується не співпраця на ниві краєзнавства, а тільки одна тема, яку мусиш пропрацювати,на кшталт: «Моветонське цитування як спосіб переписування історії». Коли б присікувався до мене якийсь графоман, то Бог з ним, але коли це робить талановита людина – Петро Боярчук, це наводить на сумні роздуми. Бо всі його потуги стосовно мене – мильні бульки, а вигадані «напівроманічні» сюжети – мильна опера. Хоча в цілому книга «Про що мовчить стара Олика» мала високу ціль—розкласти на полички написане іншими,показати де правда, а де брехня. Та вийшло дмухання в дудку, а не мелодія. Напевне, інструмент виявився чужим .
Звичайно,повість-хроніка «Про що мовчить стара Олика», як і вказано в анотації, -- корисний посібник для краєзнавців,вчителів історії та інших шанувальників нашої минувшини, але насамперед в тому плані, як не потрібно цитувати інших, пишучи історію,як не треба створювати міфи самому, розвінчуючи міфи інших, як не треба бачити смітинки в чиємусь оці… А хтось каже що подібне – це полемічність автора…
Так склалося, що 10 травня 2009 року,коли тільки-но книга Петра Боярчука була здана на виробництво у волинському видавництві «Надстир’я» , я написав вірш. Ось він.

У мить важку тулитись до мистецтва
У мене визрів тихий план.
До муз як до конкретних жон приперся.
Чи пан тепер я, а чи графоман?
Багато маю хутірців і станцій.
Не йду між крапельками, через ріки йду
І знаю більше стансів, ніж інстанцій.
А мій колега – дмухає в дуду.
Його життя також приворожило –
Він зачарований, як нелинь-дуб, в лайні стоїть.
Така ось кров в козацьких наших жилах:
Коли біда – пускати бульки з мила,
Хоча би так ударити своїх.

Повторюючи вслід за Леонідом Кравчуком «маємо те, що маємо , Петро Боярчук подає це як перший урок школи,що її можна назвати як олицькою, так і всеукраїнською . Але чи варто йому позичати й інший «досвід» Леоніда Макаровича -- ходити, бігати, вигинатися між крапельками?
Як бачимо,поезія може багато передбачати. У житті, у краєзнавстві і справах мистецьких, за які ми маємо відповідати. І проста людина, і лауреат різних премій.

Сергій ГУПАЛО.
м. Ківерці.

e-mail: serge853@gmail.com

Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.


Підпис (обов'язково):
e-mail (бажано):
Контрольне антиспамове поле.
Введіть маленькими українськими літерами
назву поточного місяця (обов'язково)
:
Пароль (для зареєстрованих):

Український рейтинг TOP.TOPUA.NET  
© Володимир Дужич (ідея, графічний дизайн), тел. +38 099 0000493, kivertsi_on-line@ukr.net
© zeppelin (веб-дизайн, програмування)