
Вона живе як у казці, бо сама її створює

Лісова фея, майстер коренепластики
ГАЛИНА МІНДЕР
Феї - непомітні і майже не пізнанні істоти, які роблять чудеса, роблять світ гарнішим і довершенішим. А ми про них нічого не знаємо, хоча живуть вони поруч з нами. Коли дивишся, на ці прекрасні вази з кореневищ, то здається, що виникли вони з помаху чарівної палички, і важко уявити, що замість тієї таки палички в руках майстрині були сокира, пилка, долото.
Спробуємо краще пізнати людину, яка творить красу з…усього.
Народилася Галина в селі Яревище Старовижівського району, на березі Прип’яті. Та, от уже декілька років живе і творить у Ківерцях.
За освітою вона різьбяр по дереву. Любов до дерева передалася їй від батька, який все життя працює столяром. А душа художника – від Бога.
Увесь дім – це музей авторських виробів Галини Міндер. На стінах, дверях, столах, полицях, на підлозі і на стелі: картини, ікебани, скульптури, маски, вази, декоровані пляшки, підсвічники, прикраси… всього не перерахуєш. А потім виявляється, що в шафі, в тумбочках, в коробках… теж шедеври…не одяг, але, знову вази, скульптури… Тут все особливе: годинник з паличок, люстри плетені, картини вишиті авторським способом…
Те, що ми називаємо сміттям, вона називає дарами природи. Те, що ми називаємо склотарою, вона перетворює в розкішні елементи декору.
Із власними витворами Галина не любить розлучатися, не продає їх, лише показує на різноманітних виставках та зрідка дарує близьким. Бо ж вони (витвори) як діти, кожен особливий, неповторний, виплеканий душею.
- Я раніше дарувала якісь свої творіння, але коли потім бачила в якому жалюгідному стані вони, як люди не цінують те, в що я душу вкладала… більше не дарую.
Доволі цікаве ставлення майстрині до роботи і хобі. На життя вона заробляє різьбленням іконостасів, в той час, як істинне задоволення отримує від лісової скульптури. Чому б не зробити своє захоплення прибутковим? Це ж було би так добре - робити те, що любиш і отримувати за це гроші?! Але, завжди є «але». Для художника - творця що найгірше є, то це назвати ціну свого дітища. Оцінити безцінне. Обміняти на гроші втілення своєї душі, думки, творчості, частини життя. Галина знає, що коли ти в своє творіння вкладаєш душу, то потім воно стає для тебе ніби амулетом, який захищає тебе, надихає і в стократ віддає енергії. Якщо пристрасть перетворити в бізнес, що тоді залишиться для душі?

Хоча… Не коренепластикою єдиною…
- Із задоволенням ще б зайнялася гончарством. Мені глечики, чогось, хочеться ліпити. Тягне мене все до того, що із землі і води, - говорить невгамовна майстриня.
А ще вона любить рибалити, збирати гриби і ягоди. Обожнює читати поезію. Сама шиє для себе одіж і збирає колекцію старовини. Захоплюється фотографією.
- Щодень я інша, - зізнається Галина.
Самотність – найпоширеніша плата за талант і геній
- Навіть рідні мене не розуміють, мого захоплення, мого способу життя. Я в сімї одна така.
- Чому залишили рідне село?
- В селі мені важко було жити, бо там немає з ким поспілкуватися на ті теми, які мені цікаві.
Але місто теж не завжди для неї цікаве, ліс, з яким вона зливається воєдино, допомагає зберегти свою справжність, природність і людяність. Ось так, між світами, між людей і дерев живе-розвивається особистість лісового скульптора.
- Звідки почався Ваш духовний шлях?
- Я виросла в такій сім’ї. Дід був дяком, мама і сестра співали у церковному хорі. Завжди любила читати духовну літературу…
- Яка Ваша філософія?
- Я вважаю, що кожній людині Бог дав талант. Тільки його треба в собі знайти і розвивати. І, взагалі, духовно розвиватися. Шлях цього духовного вдосконалення, самовдосконалення і розвитку таланту – це шлях до Бога.

Сім раз відмір… Це не спосіб Галини
Адже художник більше довіряє серцю, аніж розрахунку.
- Сидимо біля озера, якесь свято було, дивлюся (а в нас там верба була біля води) стирчить такий корінь з піску, трішечки…ото кору зняла, трішки зашліфувала і вийшов папуга.
І в равлика цікава історія. У нас в селі, біля сараю, берези ростуть високі-високі, і на корені зробився наріст в землі. Щораз возом їдемо, а воно мішає. Так воно набридло, що кажу: «Давайте я викопаю». Викопала, відмила, зняла кору і вийшов такий равлик. Отак в мене роботи народжуються, випадково, з того, що під ногами лежать.
Проте не з кожної заготовки виходить шедевр. Та й, деякі з них роками чекають своєї черги, і таких уже 60, якщо не більше.
- Чи багато сили потрібно щоб займатися коренепластикою?
- Якщо людина хоче, то за силу не думає. Буває і важко, і що руки болять, але як душа просить… Воно в мене живе в душі. Його треба закінчити і все, бо я не можу спати. Так буває хочеться доробити, щоб побачити результат. Тоді не думаєш, руки болять чи ні, чи затерпли, чи мозолі. Це вже не має значення.
Є беззаперечна істина, яка говорить про те, що найкращий спосіб заставити людину щось зробити – викликати у людини бажання це зробити.
Феномен цієї тендітної жінки у невгасимому бажанні творити красу, незважаючи ні на що.
- Кажуть, що долю не вибереш і не зміниш її, а я і не хочу…
Солтисюк Ірина
20.05.09р.










Коментарі
Ще нема
Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Повідомлення перед публікацією модеруються, тому писати образи і нісенітниці нема сенсу, а розміщення відбувається з деякою затримкою. Повідомлення з некоректним підписом (на зразок "Я" чи ":-)") не проходять.