Варвара Черезова, м. Луцьк
* * *
Вона.
Щемить…
Ще мить - і серце моє розірветься з розпуки!
І нектар вже не п’ється, налийте мені коньяку.
У гіркій безнадії до тебе протягую руки,
прагну сильних плечей, а знаходжу опору хистку.
Припадаю до рук (срібні струни розкраяли в шмаття).
Дім старий, мов катівня замучених музою душ.
Щось стікає з очей, я молюсь з істеричним завзяттям.
То не сльози, мій любий, то просто розмазалась туш.
Він.
В моїх венах не кров, а дешеве, замучене віскі,
від моїх сигарет у кімнаті повітря – хоч ріж.
Всім законам супроти рукописи тліють мов тріски.
У старому каміні останній допалюю вірш.
Твій знецінений майстер, маестро забутого соло!
Струни рвав, ніби нерви, палив безнадійні мости.
У руках моїх крейда магічне окреслює коло,
у німому бажанні хоч тут свій талант зберегти.
Осінь
Моя осінь… Незвідана… Меланхолійна…
Пряде туман, дощем гаптує ранок
І пасма листя жовтого на ґанок
знічев’я кине порухом граційним…
Під стогін вітру й плач старої ліри
бруківкою іде в Старому місті…
Розхристана в жовтневім падолисті,
така відверта, пристрасна і щира…
Кава
Кожен ранок, мов свято, що радо святкуємо двоє.
Ти гірка і гаряча, тепло розливається тілом,
забуваю про все і впадаю в нірвану з тобою,
обіймаю, голублю, даруючи пестощі вміло.
Ледь торкаюсь устами, вдихаючи запах робусти,
шаленію, люблю і лишаюсь з тобою, допоки
ти гірчиш, обпікаєш, і граєшся мною, розпусна!
А від того ще більше жадаю тебе, чорноока.
Тільки ти не надовго, моя італійська коханко.
Випиваю до краплі, до лишку, до самого денця
і з-під ковдри на кухню... Зварити іще філіжанку -
ще хвилину погріти тобою і губи, і серце.
Моїй королеві...
Ти минув, ніби літо, з тих пір
Гірко плаче дочка Страдіварі.
Я щоночі тобою марю
І щоранку втрачаю зір.
Пружні струни – дорога в рай,
Пальці – змучені пілігрими.
Плачуть віршем неточні рими.
Грай, моя королево, грай...
Мовчи і слухай
Мовчи і слухай. Пальцями торкнусь
До губ твоїх. Наказую: ні звуку.
Мені цей шум - така пекельна мука.
І ця юрба сліпа, глуха, сторука -
Неначе страта. Тихо гасне пульс.
Кохання квітне в серці, ніби мак.
Мовчи і слухай – проростає зерня.
Із іскри Божої, в святій майстерні,
Вбирає сили, сльози і натхнення.
Неспиту пристрасть, щастя, а відтак
Стає сильніша. Серце відчиняй,
І з рук моїх прийми цю квітку дивну,
І не на мить зумій, не на годину
У серці прихистити, мов дитину.
Мовчи і слухай. Квітку не зламай.
Коментарі
14/12/09
Варваро - я вражена.... Ваші вірші просто надзвичайно талановиті і справжні!
Каріна
14/12/09
А десь можна прочитати ще і інші ваші вірші??
Каріна
15/12/09
Каріні.
Поетичні майстерні:
http://maysterni.com/user.php?id=1320&t=0
Севама:
http://sevama.uaforums.net/--vf84.html
Літфорум:
http://www.litforum.org/poetry.php?author=1205956361
Glosa:
http://glosa.com.ua/user/124
Врешті, самі погугліть. Але на "Поетичних майстенях", мабуть, найбільше.
Іван Гонта
Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.