| Культура • Інше | 22.02.10 р. |
21 лютого – Міжнародний день рідної мови
УКРАЇНСЬКА –
МОВА ЛЮБОВІ І ЄДНАННЯ
Так, кожен цивілізований народ цінує свою рідну мову насамперед за її доленосне призначення – бути чинником любові і єднання, а відтак і націєтворення та унітаризації держави.
Чи не найбільш повчальний у цьому плані приклад подали світові мудрі євреї. Вони в 1948 році при утворенні за сприяння ООН держави Ізраїль проголосили державною прадавню мову іврит, яка не функціонувала в живому спілкуванні понад 1,5 тисячі років. І нехай би нині у тій гордій за свої національні святині країні хтось спробував писнути, що він з діда-прадіда англомовний чи російськомовний (а таких там – більшість) і взявся доводити, що державними має бути кілька мов! Та на нього подивилися б, як на дикуна, ще більше – оголосили б персоною non grata. Украй прикро, що в нас не так, як у людей:утвердженню державності української мови, тобто визнанню її єднальної, державотворчої сили, чиниться щодалі більший опір. І це при тому, що українська мова має особливі пріоритети в означеному сенсі.
Зважмо хоча б на глибинно доброзичливий зміст наших етикетних формул, чимало яких уже, на жаль, забуто. Ще донедавна у відповідь на «добрий день» промовляли «доброго здоров’я», «здоровенькі були» або тими виразами просто обмінювались. Окрім того, задіювалося найкраще з побажань у багатьох відповідних ситуаціях: «доброго здоров’я косячи (орючи, йдучи, обідаючи, співаючи тощо)». Так само в постійному ходу були примовки «Боже поможи!», «помагайбіг», «Бог у поміч!».
Вражає розмаїття зичливих за змістом прощальних пасажів. Тут і «На все добре!», і «На добраніч!», «Бувайте здорові!», «Щасливо!», «Всіляких гараздів», «З Богом!». Прохання супроводжувалися неодмінними словами «будьте ласкаві», «коли ваша ласка», «з надією на вашу ласку». Отак і засновувалися споконвіку миролюбні взаємини, ішов процес єднання між людьми, вибудовувалася спільнота – від малої общини (хутірської чи сільської громади) і аж до великої – нації.
У попередніх публікаціях нам уже доводилося акцентувати і на специфічних можливостях виражати люб’язне, тепле, ніжне ставлення до когось завдяки потужному заряду українського словотворення. Яким захищеним від усього злого має почуватися юна істота, коли мама на неї щоднини виливає неосяжний огром своєї любові! І допомагають у цьому багаті словесні ряди із пестливими відтінками, закодованими у тих дивотворчих часточках – суфіксах. І втішається дитя (дитятко, дитяточко, дитинка, дитинонька), вслухаючись у мамину турботу про милі нозі (ніжки, ніженьки, ноженята, ноженяточка), та руці (ручки, рученята, рученятка, рученяточка), та очі (оченята, оченятка, оченяточка, очиці, очата).
А який розкішний вибір у звертаннях закоханих поміж собою простежується в українських народних піснях! Свою обраницю юнак називає миленькою, голубкою, серденьком, ластівкою, зіронькою. І у відповідь – та ж бездонна теплінь, а водночас – і відображення ідеалу дівочої душі: «Де ти, миленький-чорнобривенький?», «Куди їдеш, куди від’їжджаєш, сизокрилий орле?», «Козаче-соколю, візьми мене з собою».
Ласкавий світ взаємин українця з довкіллям у нашім фольклорі теж зафіксовано промовисто. Земля там постає як землиця, земелька, «земленька свята»; верба – як вербиця, вербиченька вербонька. Козак має свого коня за щирого друга, тож називає його «вірним кониченьком», «коником вороненьким». Втішається з тієї дружби: «По садочку ходжу, кониченька воджу»…
Доречно зауважити з огляду на тему розмови і про характерний із сивої глибини для нашої людності застережний підхід до лайок і проклинання. Любителям таких мовних меню було заведено наголошувати, що вони впадають у гріх, ідуть проти Бога. А щоб висловити певне роздратування, спричинене діями або позицією якоїсь людини, вдавалися до жартівливих форм: «А щоб ти скис», «А щоб тебе качка копнула (…вовк з’їв, …ворона вкрала)» і т.п. Сучасники Тараса Шевченка згадують, що він полюбляв при спілкуванні вкидати «А щоб вас лихо не знало!», «А щоб Ви мені здорові були!», а на адресу недругів дозволяв мовити «Нехай їм всячина!».
Словом, маємо чим дорожити: арсенал мовних засобів для вивищення людського духу у любові та єднанні у нас пребагатий. Власне, усе казане вище не містить у собі якихось відкриттів. Просто з нагоди Дня рідної мови не зайве наголосити, що її доля на цьому світі залежить від кожного з нас, як і доля рідного народу.
Будьмо!
Олеся КОВАЛЬЧУК.
Джерело: "Вільним шляхом" від 20.02.2010 р.
Коментарі
Ще нема
Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть за допомогою форми під цим абзацом. Переконливо просимо ознайомитись з Правилами розміщення коментарів.